Вища кваліфкомісія суддів, термін повноважень нинішнього складу якої спливає улітку 2027 року, проводить сьогодні кілька паралельних процедур: конкурс до апеляційних судів, спецсудів, створених замість Окружного адмінсуду Києва, антикорупційного суду та його палати, добір у місцеві суди, а ще — намагається звершити кваліфоцінювання суддів, що триває близько десяти років. 

Її голова, а в минулому керівник одного з управлінь Національного агентства з питань запобігання корупції, Андрій Пасічник каже, що роботу цієї ВККС не треба порівнювати з попередніми:

«Не думаю, що в судовій системі до цього був орган, який би одночасно і в такі короткі строки проводив таку кількість процедур. Тобто все максимально концентровано. За місяць ми проводимо 50-60 співбесід, іспити, тести. У кожній з цих процедур в цілому беруть участь сотні людей, а то і тисячі. За липень – середину листопада 2025 року ми провели добір, де з самого початку було більше 9 тисяч учасників».

Робота комісії, правда, супроводжується й гучними історіями: у березні 2025-го Державне бюро розслідувань провело обшуки в кабінеті на той момент заступника голови Олексія Омельяна, а в жовтні того ж року голова Андрій Пасічник та член комісії Роман Сабодаш давали пояснення щодо окремих конкурсних процедур Тимчасовій слідчій комісії парламенту, що вилилося у кримінальну справу за заявою голови комісії Сергія Власенка і заяву низки громадських організацій з вимогою її ліквідувати.Крім того, конкурсні процедури не рідко супроводжуються позовами проти комісії, а також гучними заявами в медіа, а більше – у соцмережах.

Watchers записав велике інтервʼю з Андрієм Пасічником про пріоритети, які комісія виставила до кінця каденції, проблеми у конкурсних процедурах, позови проти ВККС, кримінальні справи, закиди ТСК і тиск на комісію.

«Ми не виділяємо конкретних судів чи суддів»

Які завдання ставите на наступні півтора року до закінчення повноважень нинішнього складу Вищої кваліфкомісії суддів? Чим плануєте завершувати свою каденцію?

Можна виділити три основні напрямки нашої діяльності. Першочерговий – проведення конкурсних процедур і заповнення вакантних посад суддів. Це – найбільш нагальна потреба не лише для судової влади, а й для держави в цілому. Головна мета – забезпечити доступ громадян до правосуддя. Тому наразі цей напрямок – пріоритетний для комісії.

Другий – трансформація комісії, зміна принципів її роботи, цифровізація процесів. Без зміни внутрішньої архітектури роботи, правил і процедур неможливо досягати першої мети або принаймні неможливо її ефективно і швидко досягати. Нам потрібно не просто проводити різні процедури, а й змінюватися. 

Третій – це завершення кваліфоцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Ця процедура стартувала у 2016 році і мала би бути завершеною за кілька років. Але, на жаль, вона триває і зараз. Очевидно, що наших ресурсів недостатньо, щоб однаково швидко і одночасно досягати всіх цілей. Тому намагаємось балансувати. Але жоден з названих пріоритетів не відкидаємо.

Улітку 2023-го комісія визначила пріоритети щодо проведення кваліфоцінювання. Одним з них є  розгляд питань щодо суддів, у яких завершився 5-річний термін повноважень і які не можуть здійснювати правосуддя. Це — найшвидший шлях допомогти судовій системі і розвантажити діючих суддів. Маємо намір у 2026 році закінчити розгляд питань щодо такої категорії суддів.

Скільки загалом суддів ще не пройшли кваліфоцінювання?

Близько 1300 суддів. 

У тому числі ті, в яких закінчилися п’ять років повноважень? 

Так. Наразі не завершено кваліфікаційне оцінювання щодо 102 суддів, у яких закінчився п’ятирічний термін. Станом на грудень 2025-го, ми надали рекомендації про призначення на посаду безстроково щодо 144 суддів. 

Всього, починаючи з листопада 2023 року, завершено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді 225 суддів, з яких 176 – відповідають займаній посаді, 49 – не відповідають. Припинено проведення кваліфікаційного оцінювання 754 суддів. Переважно підставами для припинення є відставка або перемога в конкурсній процедурі.

Так розумію, це й судді Печерського райсуду Києва? На початку березня 2025 року ВККС призначила тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей для 41 судді. На дві дати (основну і додаткову) не прийшов, зокрема, жоден із семи запрошених суддів Печерського райсуду. Таке тестування — це частина кваліфікаційного оцінювання, яке повинні пройти всі судді України. Проблема полягає в тому, що таке тестування та залучення психолога відбувалося за кошти донорів, і наразі цей бюджет вичерпаний. Що плануєте робити з цими суддями?

Ми не виділяємо конкретних судів чи суддів. Визначені пріоритетні завдання стосуються усіх. 

Виходить, одні судді здавали стільки тестів, проходити співбесіди, щоб підтвердити здатність продовжувати відправляти правосуддя, а інші – ні і просто залишатимуться на своїх посадах. Це, ймовірно, може вилитися в позови щодо дискримінаційних процедур, як вважаєте?

Звісно, така ймовірність є. Але, як я вже зазначав, ми пріоретизуємо завдання, виходячи із потреб судової системи, а не назв судів. Одна з базових таких потреб — збільшення чисельності суддів, які будуть фактично здійснювати правосуддя. Тому, у першу чергу, приділяємо увагу суддям, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень. Однак це, звісно, не означає, що процедури щодо інших суддів, які наразі здійснюють правосуддя, не рухатимуться. 

Щодо психологічних тестів. Все дещо складніше, ніж здається на перший погляд. Всі судді мають бути в однакових умовах. Це означає, що пакет тестових методик має бути єдиним. Комісія такими тестами не володіє і ніколи не володіла. Ми можемо їх отримувати виключно на підставі договору і за плату. Розуміючи, що є певна категорія суддів, які з тих чи інших причин в рамках кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді не завершили тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, комісія ще на початку 2024 року почала вживати заходи щодо організації такого процесу. Зокрема, ми звернулись до проєкту Pravo Justice щодо надання матеріальної підтримки. Отримали позитивне рішення. Потім проєктом були проведені закупівельні процедури. Перше тестування відбулось у грудні 2024 року. На нього були запрошені 59 суддів. З різних судів. З’явилося 25. Інші надали комісії документи, що свідчили про поважність причин неявки.

Вдруге комісія призначила тестування в березні 2025 щодо 41 судді. З’явилось 11. Причини неявки інших досить різноманітні. Від лікарняного до служби в ЗСУ. Тобто у цілому у 2025 році цей етап пройшли 36 суддів. Дія контракту з компанією, яка надавала відповідні послуги, вичерпалась. Фінансові можливості укласти новий договір у 2025 році у наших партнерів також були обмежені. Тим паче, що у цей же період вони суттєво допомагали матеріально в організації проведення іспитів у процедурі добору. І, відверто кажучи, члени комісії не мали би і часу на кваліфікаційне оцінювання, оскільки розпочались співбесіди в конкурсі в суди апеляційної інстанції. Інколи ми проводили до 20 співбесід на тиждень. А ще паралельно намагались розглядати питання щодо суддів, у яких закінчився п’ятирічний термін.

Тому, як я вже казав, ми балансуємо, але не припиняємо рух по жодній з процедур.

Щодо конкурсів в апеляційну інстанцію: які суди – у пріоритеті, зважаючи на навантаженість чи нестачу суддів?

Коли ми дизайнували етапи конкурсу, виходили із таких базових цілей: перше — заповнити вакансії у найбільш навантажених судах, друге — встигнути надати необхідну кількість рекомендацій щоб виконати вимоги плану Ukraine Facility. Нагадаю, згідно з вказаним документом, до вересня 2025 року Україна мала призначити на посади 441 суддів. Станом на початок 2025 року, для виконання відповідного показника нам не вистачало 47 призначень.

Звісно, під час планування співбесід не могли не враховувати і спроможність ГРД (Громадської ради доброчесності – W).

Отже, до уваги брали не лише кількість вакансій і навантаження, а і кількість кандидатів, з якими треба провести співбесіду. Оскільки саме цей показних впливав на виконання вимоги плану. 

Саме тому розпочали з адміністративних і господарських апеляційних судів. У цілому на посади в цих судах претендували 150 осіб. Така кількість співбесід дозволила завершити цей етап конкурсу в серпні. При цьому, паралельно відбувалась перевірка практичних завдань кандидатів, які претендували на посади в судах загальної юрисдикції.

Тому, коли ми завершили співбесіди до адміністративних і господарських судів, вже мали перевірені практичні завдання і могли  одразу перейти до співбесід до Сумського, Житомирського, Чернігівського, Запорізького та Закарпатського загальних апеляційних судів. Ці суди були обрані комісією як першочергові з-поміж інших загальних апеляцій, оскільки мали найбільше навантаження. Окремі з них взагалі знаходились на межі зупинки діяльності. 

Це — основна причина, чому розпочали саме з них. Але також ми враховували і прогнозовану тривалість співбесід. Наприклад, до Житомирського апеляційного суду подали заяви 29 кандидатів, а до Київського — 93. Очевидно, що завершити етап співбесід і надати рекомендації до першого можна за пару місяців. Так і сталось, комісія ще у вересні 2025 внесла до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення на відповідні посади суддів Житомирського апеляційного суду.Отже, практика підтвердила правильність нашого рішення.

До кінця 2025 року ми закінчили проведення співбесід в усі згадані вище суди. Більше того, указами Президента вже призначено 71 суддю. 

Таким чином, ми вже забезпечили стабільну роботу кількох апеляційних судів, доступ наших громадян до правосуддя, і, додатково, надходження коштів наших партнерів до державного бюджету. Цього результату не було би, якби ми обрали іншу черговість проведення співбесід. 

Наразі вже розпочато співбесіди в Київський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Харківський апеляційні суди. Найближчим часом розпочнуться співбесіди в Дніпровський апеляційний суд. Плануємо їх завершити влітку. 

Тобто до кінця своєї каденції маєте намір завершити конкурси до апеляційної інстанції?

Так, наша мета – завершити апеляцію і добір в місцеві суди. 

Хотів би зазначити, що паралельно у нас відбувається ще два важливі конкурси. Це конкурс до Вищого антикорупційного суду і до новостворених спеціалізованих адміністративних судів. Щодо останніх ми отримали 356 аплікаційних форм і наразі вивчаємо їх. Плануємо у лютому ухвалювати рішення щодо допуску. 

А у конкурсі до ВАКС завершили кваліфікаційний іспит і з лютого плануємо розпочати співбесіди разом з ГРМЕ (Громадською радою міжнародних експертів — W). Наразі у нас залишається 73 кандидати на 23 вакантні посади. Маємо надати рекомендації весною цього року. До того ж триває перевірка практичних робіт в доборі в суди першої інстанції. 

Перевірка усіх. Міжнародні експерти ініціювали спільні з Вищою кваліфкомісією співбесіди 73 кандидатів до Антикорсуду та його палати

Хочу підкреслити, що всі ці процедури відбуваються паралельно. Ніколи раніше в комісії не відбувалось стільки процесів одночасно. Ми багато уваги приділили належному плануванню і організації синхронної роботи секретаріату комісії, членів комісії, наших міжнародних партнерів, ГРД, ГРМЕ, експертній раді. Це дуже нетривіальна задача. Нам навіть потрібно було враховувати різні часові пояси під час планування роботи. Але ми впорались. Все працює як єдиний механізм. 

Але є одна важлива деталь – повноваження ГРМЕ. Цей елемент відрізняє ці конкурси і очевидно має впливати на швидкість їх проведення. Встигнете цього разу завершити конкурс у ВАКС? Минулого року він провалився.

Мені, звичайно, хотілося би відповісти на ваше питання впевнено і ствердно, і сказати, що ми гарантуємо… Але очевидно, що гарантувати ми не можемо. І очевидно, що це конкурсна процедура, і ми не можемо наперед зі 100% вірогідністю сказати, що буде призначено 23 судді. 

Мені здається, що показник плану Ukraine Facility, – сформований некоректно, тому що комісія не може гарантувати призначення певної кількості суддів на посади. Але я з оптимізмом дивлюся на результати конкурсу до ВАКС (посміхається – W). Наразі залишається близько трьох кандидатів на одне місце. Це дає нам підстави сподіватися, що все ж таки вакантні посади будуть зайняті новими суддями. 

Щодо конкурсів в спеціалізовані суди (Спеціалізований окружний адміністративний суд та Спеціалізований апеляційний адмінсуд), які були створені замість Окружного адмінсуду Києва після його ліквідації, – коли плануєте завершити конкурси до них? Тим паче, що у них також братимуть участь міжнародні експерти у складі Експертної ради, спеціально для цього створеної. 

Точніше знатимемо після того, як будемо розуміти кількість учасників кваліфікаційного іспиту. Попередньо плануємо  весною розпочати кваліфікаційний іспит і приблизно в кінці літа – співбесіди. Сподіваюсь, що до кінця 2026 року судді цих судів вже будуть призначені. 

«Якщо переглянути статистику щодо судових рішень, то більшість – на користь комісії» 

Періодично учасники конкурсів подають позови до ВККС. Скажіть, будь ласка, який відсоток програних і виграних таких позовів?

Так, позовів чимала кількість. Але й велика кількість учасників процедур. Наразі у різних процедурах на різних етапах одночасно перебуває більше 12 тисяч осіб.  Зрозуміло, що хтось залишається незадоволеним негативними рішеннями комісії, а тому оскаржує. У більшості ці позови – однотипні щодо підстав звернення до суду. 

Крім того, якщо переглянути статистику щодо судових рішень, то більшість – на користь комісії.  

Наприклад, у 2024 році проти комісії було подано 109 позовів. З них наразі розглянуто першою інстанцією 57, задоволено 4. Апеляційна інстанція переглянула 19 справ, з них в 6 прийняті рішення не на користь комісії.

У 2025 позовів було вже 216. І це закономірно, ми почали працювати. З них  розглянуто першою інстанцією 63, задоволено 39. Апеляційна інстанція переглянула 35 справ, з них лише в 13 прийняті рішення не на користь комісії.

35 кандидатів із конкурсу в апеляцію оскаржили у Верховному Суді результати практичного завдання, яке вони писали на початку лютого минулого року. Під час того іспиту була допущена помилка у модельній справі, а також цієї справи не було у переліку прикладів, за якими ВККС пропонувала кандидатам готуватися. Із 58 кандидатів успішно тоді іспит склали 8. 

Ці кандидати, наскільки мені відомо, звернулися до ВККС з пропозицією скасувати результати того практичного завдання і організувати для них повернення в конкурс. Тоді вони обіцяли забрати позов.

Щодо цих обставин КАС ВС прийняв рішення (рішення було ухвалено 22 січня 2026 року — W). Позов задоволено. Комісія має намір рішення оскаржити. Але більше я не можу сказати, оскільки це може бути трактовано як оцінка судового рішення.

Водночас хотів би навести інший приклад. ВККС в процедурі добору ухвалила рішення, яким визнала результати іспиту нерелевантними і дала можливість кандидатам переписати практичне завдання. Підставою була помилка в умовах завдання. 

Ми звернулися до Національної школи суддів (НШС — W), яка розробила це завдання, щоб вони пояснили, чи впливає така помилка на результат. НШС повідомила, що неточність дійсно не дозволяє об’єктивно оцінити роботу. Враховуючи позицію розробника, ВККС ухвалила рішення скасувати результати практичного завдання кандидатів, які складали іспит у той день. Кандидати пересклали іспит і без звернення до суду.

Так, помилки можуть бути, у нас багато складних процедур. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб їх не було, але зрозуміло, що ми не убезпечені від таких ситуацій. І якщо вони трапляються, мені здається, найбільш правильний варіант виходу із ситуації – це визнання факту, і надання можливості людям скласти кваліфікаційний іспит повторно. Але таке рішення ухвалюється, якщо ми переконані, що, по-перше, помилка існує, а, по-друге, вона дійсно могла вплинути на результат.

Чи можете ви повернути цих кандидатів на цьому етапі? Конкурс же продовжився.

Це складне питання. Відповідь на нього залежить від формулювань остаточного судового рішення. 

«Я на цій посаді і в цьому статусі для того, щоб забезпечувати результат, а не робити лише вигляд активної діяльності»

Перейдемо до історії з Тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради. Вона розпочалася, наскільки розумію, із заяви судді Донецького окружного адміністративного суду Тетяни Шувалової, що також брала участь в конкурсі до апеляційних судів. Під час засідання ТСК вона заявила, зокрема, про те, що ви перевіряли практичні роботи конкурсантів у той час, коли перебували на лікарняному – за межами будівлі ВККС.

Ви багато вже пояснювали з цього приводу, зокрема, що вважаєте, що не порушили процедуру, законодавство. Мені хотілося би уточнити, чому не можна було почекати і перевірити ці роботи після лікарняного? Щоб ні в кого не було жодних питань.

Щоб пояснити, маю надати трохи більше контексту. Я вже згадував, що згідно з плану Ukraine Facility, до вересня 2025 року мали бути призначені на посади 441 суддя. Станом на січень 2025-го, залишалось призначити ще 47 осіб. За виконання цього показника Україна мала отримати 250 млн євро. Тобто вся відповідальність за надходження цих коштів до бюджету лежала на комісії.

На початку 2025 року єдина процедура, в рамках якої можна було розраховувати на призначення нових суддів, — був конкурс в апеляційні суди. 

А тепер давайте рахувати. Якщо судді мали бути призначені у вересні, то це означає, що, як мінімум, у липні ВРП мала отримати рекомендації від комісії. Тобто ми мали розпочати співбесіди не пізніше травня. А до цього ще потрібно було провести спеціальну перевірку кандидатів, які вдало пройшли етап кваліфікаційного іспиту.

Суть цієї процедури полягає у тому, що комісія направляє запити до десятка державних органів щодо кожного кандидата. Вони перевіряють відповідну інформацію і надають нам відповідь. Така перевірка щодо однієї людини триває не менше двох місяців, тому що всі органи завантажені і швидше ця система не працює. А нам потрібно було її провести щодо 150 осіб. Тобто за умови максимально оптимістичного планування, спеціальна перевірка мала розпочатись не пізніше березня. А ще потрібен час, щоб опрацювати досьє, зібрати відомості з реєстрів, проаналізувати їх, направити запити кандидатам, надати матеріали досьє ГРД і так далі. Фактично ми не мали жодного дня у запасі. Тому я не міг згаяти тиждень часу. 

Враховуючи цей таймлайн, тиждень – це дуже багато. І ще є особливість саме в мене, оскільки я займаю адміністративну посаду, і відповідно, навантаження на мене дещо більше, ніж на інших членів комісії.  Я маю купу адміністративних питань, якими потрібно займатися кожного дня. Тому, коли в мене з’явилась можливість тиждень лише перевіряти роботи, я, не роздумуючи, скористався нею. До того ж, це на лікарняному я встиг за тиждень все перевірити, а якби виконував обов’язки голови, перевірка тривала би до місяця.

Тому на той момент я прийняв таке рішення, і зараз вважаю його правильним. Я на цій посаді і в цьому статусі для того, щоб забезпечувати результат, а не робити лише вигляд активної діяльності. 

І навіть за такого підходу ми не вклались у наш таймлайн. Комісія надала рекомендації на початку серпня. Хоча планували завершити співбесіди на місяць раніше. У цілому Україна виконала свої зобов’язання за вказаним індикатором, хоча і з запізненням у кілька місяців. Сподіваюсь, що наші європейські партнери, незважаючи на затримку з фінальними призначеннями, позитивно оцінять виконання цього кроку, а бюджет отримає відповідні ресурси.

Ви не хотіли зняти з себе це завдання? Не кожен член ВККС має вміти перевіряти практичні завдання. У когось, наприклад, такого досвіду немає. 

Я би з радістю зняв це з комісії. Це – рутинна робота – з ранку до вечора сидіти і уважно читати роботи. У мене немає суддівського досвіду, хоча викладацький є, і я перевіряв письмові роботи багато років. 

Утім, треба знайти тих, хто хотів би взяти на себе цю відповідальність. Усі розуміють, що можуть бути оскарження. Усі розуміють, що можуть бути навіть якісь кримінальні справи. Тому не думаю, що є черга з охочих займатися цією роботою. Це по-перше.

По-друге, ми неодноразово вели такі дискусії. І дійшли висновку, що найкраще це напевно робитимуть практикуючі судді. Але ви самі знаєте, яке навантаження у суддів. Плюс – мають бути однакові підходи, тому перевіряти одну спеціалізацію мають одні й ті ж люди. А це – велика кількість робіт. Наразі в доборі окремі колегії мають перевірити до 800 робіт. Тобто немає можливості знайти 100 екзаменаторів і роздати їм по 8 робіт, щоб не обтяжувати. Я вже не кажу про те, що робота має оплачуватися. Звісно, комісія не має на це коштів. Тому наразі інших варіантів, крім перевірки робіт членами комісії немає.

До речі, аналогічна ситуація і з пошуком НШС експертів для розробки завдань. Вони постійно відчувають брак фахівців. Черги за такою роботою не формуються.

Хочу таки повернутися до питання про перевірку робіт за межами комісії. Під час засідання ТСК член ВККС Роман Сабодаш зазначив, що коли з системи викачати практичні завдання, то кожна робота має свій номер, але після роздрукування їх, там не було жодних номерів – тобто члени ВККС не знають навіть номера кандидата, коли їх перевіряють. Як тоді ви переносили оцінки з перевірених роздрукованих практичних в систему?

Можу показати.

Покажіть, це цікаво.

(підходимо до ноутбука Пасічника)

Ось всі практичні завдання з добору, які я маю перевірити (показує). 

Ось той текст, який набирав кандидат. Зверху файлу – нічого немає.

Так, жодного номера. 

Так, ось він чи вона писала судове рішення. Внизу кандидат не може писати прізвище, оскільки ми одразу ставимо нуль балів за таку роботу. Це стосується будь-яких позначок, які можуть ідентифікувати людину. 

Коли я завантажую цю роботу у форматі pdf, в назві файлу я можу вказати код або можу роздрукувати і олівцем вказати цей код. Це – відповідь на ваше питання щодо кодів.

Хочу уточнити: коли кандидати приходять на написання, зокрема, практичного завдання, вони витягують номер столу, за яким сідають. А далі – після написання практичного – програма видає їм інший номер. Саме другий номер ви бачите як член ВККС, правильно?

Вірно. Ця система була розроблена ще USAID, поставлена в комісію в 2017 році, і ми її використовували, у зв’язку саме з тим, що вона гарантувала анонімність практичних завдань. Неможливо з’ясувати, чия ця робота. Ні в кого немає такої можливості. Хіба що потрібно зламати програмне забезпечення, але зрозуміло, що тоді залишиться цифровий слід. 

Це програмне забезпечення перевіряла Державна служба захисту інформації і видала відповідний сертифікат. Тобто спеціалізований орган підтвердив, що рівень захисту інформації відповідає необхідним вимогам. 

Як відбувається процедура? Кандидат приходить на іспит, секретаріат встановлює його особу. Далі є чаша з номерами. Кандидат тягне папірець з номером столу, де він буде складати іспит, а потім у той же спосіб обирає папірець з логіном, котрий має ввести в компʼютер.  У минулому комісію підозрювали, що кандидати сідають на заздалегідь визначене для них місце. От ми ввели рандомне визначення робочого місця. Однак, яке саме місце отримав кандидат, — ми фіксуємо в журналі. Не для того, щоб знати, де він сидить. Це і без журналу можна з’ясувати. А щоб кандидат не сів на інше місце, і щоб ми не отримали звинувачення, що, не дивлячись на отриманий номер, людина все одно сіла там, де їй було нібито визначено.

Далі вводиться логін, який раніше кандидат сам обрав рандомно у відповідній чаші з номерами. Після завершення написання роботи  – натискає кнопку «завершити іспит», і система автоматизовано присвоює цій роботі вже другий номер. Кандидат його не бачить. Його бачить виключно екзаменатор під час перевірки роботи. Тобто з’ясувати, хто написав роботу, немає жодної можливості. Лише програма знає, якому логіну відповідає цей номер.

До того ж весь цей процес фіксується на відео.

Тому кожен член комісії, я в тому числі, бачу виключно той текст, який набрав кандидат, більше нічого. З’ясувати, якому логіну відповідає номер роботи, — неможливо.

Як програма створює рейтинг кандидатів?

Коли я перевірив роботу, виставив бал у системі, натиснув кнопку «Оцінити роботу» – робота зникає. Більше я її не зможу відкрити. Відкорегувати, додати – неможливо. І тоді програмне забезпечення повертає перший номер роботі. Це відбувається автоматично. 

Крім того, гіпотетично був ризик, що певний член екзаменаційної комісії, не знаючи автора роботи, може умисно завищити або занизити бали всій групі. Ми ввели правило, яке нівелює цей ризик. Якщо бал одного з екзаменаторів відрізняється від балів інших більш ніж на 20%, то така робота направляється на перевірку до іншої екзаменаційної комісії. І в нас такі ситуації були. Вони не свідчать про те, що хтось комусь умисно занижував чи завищував бали. Скоріше причиною були технічні помилки або  розбіжності у підході до оцінювання. Але такі роботи переоцінювались, і це знімало всі сумніви. 

То все таки ви самі видрукували ці роботи чи вам їх принесли під час лікарняного?

Мені файли з текстом робіт надав один із членів екзаменаційної комісії.

Напевно Роман Сабодаш? Оскільки під час засідання ТСК він послався на статтю 63 Конституції, щоб не свідчити проти себе.

Ця стаття передбачає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання не проти себе, а щодо себе. Іншими словами, вона надає право не давати свідчення як щодо протиправних дій, так і щодо правомірних. 

Чи хотіли би відреагувати на те, що голова ТСК Сергій Власенко спочатку оголосив про те, що відео з вашими свідченнями не поширюватиметься, а далі його опублікували на youtube-каналі ТСК?

Мені здається, це питання не юридичне, а етичне. 

«Держава мала би встановити певні гарантії для членів органів суддівського врядування. Хоча б на тому рівні, на якому їх мають судді»

Кримінальне провадження, зареєстроване в Державному бюро розслідувань за заявою пана Власенка, – фактове? Вас ще не викликали на допит?

Не хотів би це коментувати, щоб мої слова не сприйняли, як спробу тиску.

А ви не зверталися до правоохоронних органів із заявою про тиск після засідання ТСК? Лише було звернення до Вищої ради правосуддя, яка негативно оцінила дії ТСК.

Один зі способів, передбачених законом – звернення до Вищої ради правосуддя. Ми ним і скористалися.

На ваш погляд, цей спосіб – дієвий?

Зрозуміло, що органи суддівського врядування не мають таких повноважень, які мають  правоохоронні органи, або тимчасова слідча комісія. Але ми не можемо діяти всупереч закону. Тому ми користуємось тими правовими механізмами, які передбачені законом.  

Хочу наголосити, що члени ВККС та ВРП, які не є суддями, не мають суддівських гарантій, запобіжників від тиску. Хоча ми приймаємо складні рішення, які можуть призводити до негативних для нас наслідків. Тому, думаю, щоб збалансувати ці ризики, держава мала би встановити певні гарантії для членів органів суддівського врядування. Хоча б на тому рівні, на якому їх мають судді. До прикладу, суддя не може бути затриманий без рішення Вищої ради правосуддя. Я – можу бути затриманий… 

Про це часто згадує Консультативна рада європейських суддів – мають бути передбачені гарантії для забезпечення незалежності судової влади. У тому числі, членів органів суддівського врядування. Якщо людина, яка приймає рішення про призначення судді на посаду, є залежною, вона не здатна призначити незалежного суддю.

Вища рада правосуддя розглядала й інше звернення ВККС – щодо тиску ДБР на комісію, у зв’язку з обшуками кабінету на той момент вашого заступника Олексія Омельяна. Тоді ви говорили про три кримінальні провадження, зареєстровані в ДБР щодо різних фактів роботи комісії або її членів. Чи відома вам точна цифра, станом на зараз?

Ми не одержуємо звіт, скільки порушено чи внесено відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ми бачимо номери проваджень, якщо до нас надходять запити від правоохоронних органів. Можу лише сказати, що в поле зору комісії потрапляло близько десяти таких проваджень. 

Протистояння Держбюро розслідувань та Вищої кваліфкомісії суддів: вилучення блокноту, обшуки дітей та пауза в оцінюванні Царевич

Чому ви пропонували своїм заступником пана Омельяна? Хіба не знали, що він є свідком в такій резонансній справі щодо уже колишнього судді Олексія Тандира?

На той момент я не знав про це. 

І він не розповідав?

Мені про це стало відомо згодом. Але я не хотів би давати оцінку людині, яка виступала свідком в тому чи іншому процесі. Оцінку цим речам має давати лише суд, більше ніхто. До того ж, заступник обирається таємним голосуванням усіма членами комісії, незалежно від будь-чиїх пропозицій.

За показами свідків, увечері за кілька годин до трагедії вони втрьох Олексій Омельян, Олексій Тандир та Ярослав Огнев’юк зустрілися, щоб порибалити, але було багато комарів, тому їм це не вдалося. І вони спочатку поїхали у будиночок знайомого Тандира, там було ще троє людей. Нібито Огнев’юк придбав алкогольний напій господарю будинку. Водночас ніхто не бачив, щоб хтось за столом розпивав спиртні напої. У тому числі Омельян так сказав у суді. Один із членів ВККС відреагував під час розмови офрек, що за такі ситуації судді чи кандидати в судді не проходять відбір комісії… 

Я не пригадую, щоб були якісь схожі випадки під час проведення співбесід з кандидатами або суддями, по-перше. По-друге, я би не хотів робити необґрунтовані узагальнення. Кожну ситуацію потрібно розглядати і оцінювати індивідуально. І я в цьому переконуюся з кожною співбесідою. 

До прикладу, поширеною є ситуація, коли суддя їздив на окуповані території у 2015-2016 роках. Інколи такі обставини були причиною припинення участі судді в конкурсі. Але хтось там жив до 2014 року і їздив до батьків, а інший — відпочивати. Зовні обставини однакові, але мотиви — абсолютно різні. 

Тому для того, щоб дати оцінку, на мою думку, треба зібрати і проаналізувати інформацію. У цій ситуації я цього не робив. Тому не можу робити висновок.

Найбільше в своїй роботі я боюся помилитись під час ухвалення рішення. Бо ціна помилки для людини – дуже висока. Тому коли я голосую за певне рішення або публічно говорю про свою позицію, я, по-перше, беру на себе відповідальність, по-друге, маю бути впевнений у своїй правоті. Якщо не впевнений – не буду давати коментарі чи голосувати. Аналогічний підхід і щодо цієї ситуації.

Нинішній склад ВККС постійно супроводжується скандалами та конфліктами. Починаючи з відставки голови Романа Ігнатова. Потім – обшуки в кабінеті та помешканні Олексія Омельяна. Далі – допити у ТСК… Я вже не кажу про постійні конфлікти, які виникають всередині членів комісії, і про які дехто з них розповідає офрек, що іноді виливається в анонімні телеграм-канали.

Є чимала різниця між тим, як це виглядає назовні – в соціальних мережах, анонімних телеграм-каналах, і як це відбувається насправді. 

На початку нашої розмови ми обговорювали процедури, які відбуваються в комісії. Не думаю, що в судовій системі до цього був орган, який би одночасно і в такі короткі строки проводив таку кількість процедур. Тобто все максимально концентровано. За місяць ми проводимо 50-60 співбесід, іспити, тести. У кожній з цих процедур в цілому беруть участь сотні людей, а то і тисячі. За липень – середину листопада 2025 року ми провели добір, де з самого початку було більше 9 тисяч учасників.

У кожній з цих процедур є люди, які можуть бути чимось незадоволені, тому що не реалізувалось їхнє очікування. Зрозуміло, вони реагують. Зрозуміло, що вони поширюють свою точку зору. Не завжди вона є об’єктивною. 

Не можна порівнювати нас з попереднім складом комісії. Ми абсолютно інші, обсяг роботи інший, кількість учасників конкурсних процедур – інша, і медіаполе навкруги – інше. Раніше не було анонімних телеграм-каналів.

Звісно, у нас відбуваються дискусії. В комісії 16 членів. Кожен має свій життєвий досвід, амбіції, переконання, звик приймати рішення і нести за них відповідальність. Кожен має власний погляд на ті чи інші відносини, факти, документи. А складних питань нам вистачає. Як кваліфікувати певні обставини, де межа дискреції, як оцінювати доброчесність, які пропорції балів за різними видами тестування в іспиті. Я цей перелік можу ще довго продовжувати. І це ще я не згадую, що певні рішення потрібно обговорювати не лише серед членів комісії, а і з ГРД, ВРП, Радою суддів. Інколи окремі аспекти таких дискусій з’являються в телеграм каналах. Але маніпулятивно і гіпертрофовано подаються як сенсація, скандал. Бо хто ж буде читати про рутину? Хоча насправді це звичайний робочий процес. І я запевняю, що всі члени комісії усвідомлюють яка відповідальність на нас покладена, які завдання ми маємо виконати.

Тому якими би не були палкими обговорення, ми завжди знаходимо якщо і не консенсус, то хоча би компроміс. І з гарним темпом рухаємось вперед. Немає жодного факту за три роки роботи нашої каденції, щоб різні точки зору членів комісії призвели би до зупинки певної процедури. Це – найкращий доказ моїх слів.

Наведу приклад. Для проведення конкурсу в апеляцію потрібно було розробити нове положення про кваліфікаційне оцінювання. Воно врегульовує сотні різноманітних підпроцесів. Одним з них є і питання методики оцінювати доброчесність. Яку концепцію обрати: людина може бути виключно або доброчесною, або недоброчесною, чи може бути градація? Хтось — більше доброчесний, а інший — менше. Уявляєте, наскільки це складне світоглядне питання? Та тут можна кілька докторських написати. А таких питань у цьому документі ще з десяток. Звісно, що ми палко це обговорювали. Але який кінцевий результат? Положення затверджено одноголосно. Більше того, це був приклад ідеального циклу формування і реалізації політики.

Ми визначили проблематику, дійшли внутрішньої згоди, окреслили коло всіх стейкхолдерів, а це і всі органи судової влади, і громадськість, і експертне середовище, і проєкти технічної допомоги. Провели з ними кілька раундів публічних консультацій, вислухали всіх, у чомусь переконали, у чомусь переконали нас і ухвалили документ, який всіх влаштував. Ми вміємо конструктивно працювати.

Чи відчуваєте тиск через анонімні телеграм-канали, інші соцмережі?

Так, у тому числі через медіа. Це ж і є сенс їх існування — чинити тиск. Вони ж не створені для пошуку істини. Тому максимально намагаємося дистанціюватися і не звертати на це увагу. На наші рішення ці дописи не впливають. Ми враховуємо лише факти і кожне рішення мотивуємо. Якщо ми ухвалили негативне для певного кандидата рішення, ми не просто пишемо – «особа не відповідає посаді». Ми мотивуємо, чому так. 

«Зараз у нас залишаються лише питання спроможності ГРД опрацьовувати достатню кількість кандидатів»

Як комісії працювати з четвертим складом Громадської ради доброчесності? 

Ми разом з попереднім складом – ГРД 3.0, як вони самі себе називали, приділили  багато часу налагодженню взаємодії. Йдеться навіть про звичайні логістичні речі: як синхронізувати засідання, як передавати матеріали досьє на опрацювання, як забезпечувати конфіденційність цих матеріалів тощо. Питань було дуже багато. Й один із найбільших здобутків нашої взаємодії полягає в тому, що ми ці механізми побудували, вони працюють. Це не було просто, у нас були палкі дискусії. Але це вдалося. І ці процедури працюють із новим складом ГРД. 

Зараз у нас залишаються лише питання спроможності ГРД опрацьовувати достатню кількість кандидатів. Це ще для них, наскільки розумію, залишається відкритим питанням, тому що інколи вони не встигають за темпом комісії.

Чи не вплинув на роботу конфлікт між членами третього складу ГРД та керівником Фундації DEJURE Михайлом Жернаковим? 

Звісно, ця історія не на користь ні ГРД, ні суспільству. Думаю, були способи запобігти публічному конфлікту. Водночас я не можу давати їй оцінку, бо не володію всім обсягом інформації. 

«Ти легалізуєш темники»: як обирали новий склад Громадської ради доброчесності 

Це вплинуло на роботу комісії? 

Ні, не вплинуло. Нові члени ГРД достатньо швидко адаптувалися до умов роботи, зрозуміли, які механізми були налагоджені з попереднім складом, як все працює. Плюс – частина членів ГРД попереднього складу увійшла до поточного. Тому я не бачу ризиків у цій ситуації [для проведення конкурсів]. Бачу ризики лише в тому, що, можливо, треті особи захочуть скористатись ситуацією і спробують підважити результати діяльності ГРД в конкурсних процедурах, але це точно не на рівні взаємодії ГРД з комісією.

Чи виправдана участь ГРД у нинішньому форматі у конкурсних процедурах? 

Так, думаю, зараз їхня діяльність виправдана. 

Чому з’явилася Громадська рада доброчесності? Тому що у суспільства не було достатнього рівня довіри до тих процедур, які проводила ВККС. Тому правильним напрямком роботи ВККС має бути той, який забезпечить в майбутньому такий рівень суспільної довіри, який виключатиме необхідність залучення інституалізованої громадськості до процедур, які здійснює ВККС.

У перспективі потрібно вийти на іншу модель – без ГРД. Наразі ми до неї ще не готові. 

Наскільки серйозний вплив членів ГРД на конкурсні процедури? Чи можуть вони суттєво вплинути на перебіг відбору?

Виключати вплив ГРД на кінцевий результат звісно, не можемо, але й перебільшувати не треба. Тобто робити висновок, що ГРД може самостійно визначати, кому продовжувати участь у конкурсі, а кому ні — підстав немає. У них і формально немає таких повноважень. І фактично цього не відбувається. Ми разом оцінюємо певні обставини. Інколи наші оцінки тотожні, інколи – ні. 

«Повну спроможність самостійно проводити конкурсні процедури будь-якої складності комісія отримала лише весною 2025 року»

До переходу в судову систему ви працювали в Національному агентстві з питань запобігання корупції, що відноситься до виконавчої гілки влади. У якій більш комфортно? І яку оберете в майбутньому – після закінчення терміну повноважень?

У НАЗК я прийшов із приватної сфери, був адвокатом, займався науково-викладацькою діяльністю багато років. До певного часу мене це цілком влаштовувало. Я відповідав лише за себе і мав можливість і розкіш бути вільним в цій країні (посміхається – W). Але, працюючи адвокатом, ти бачиш системні проблеми в державі. А я до того ж ще і в вищому навчальному закладі працював і бачив, які процеси відбуваються в науці і освіті. І на певному етапі я зрозумів, що якщо хочеш змін — треба брати на себе відповідальність і долучатись до публічної служби. Це єдиний шлях, який може дати реальний результат. Я не з тих, хто задовольняється лише критичними дописами в соцмережах. Можливо, ця мотивація виглядає банально, але банально — не означає нещиро.

Тому мені не принципова приналежність до певної гілки влади. Значення має набір інструментів і масштаб діяльності. Чим більше можливостей щось змінити на краще — тим більше це мотивує. 

Чи не замало чотирьох років для роботи члена ВККС, зважаючи на ту кількість процедур, які покладені на комісію?

Як на мене, закон («Про судоустрій і статус суддів» – W) розрахований на штатне функціонування судової системи. Такий режим не передбачає заповнення тисяч вакантних посад, створення нових судів, їх наповнення, цифровізацію і докорінну зміну організації роботи в органі.

Тобто, якщо маємо ВККС із відлагодженими процесами, вивіреними практикою локальними актами, сталим досвідченим штатом, плановими процедурами, обсягом навантаження у 200-300 вакантних посад на рік, тоді так, цього терміну – чотири роки – цілком достатньо для повноважень членів ВККС. 

До того ж штатний режим роботи передбачає поступове оновлення членів комісії. Нові люди потрапляють у вже сформоване середовище, швидко отримують необхідний досвід і досягають максимальної продуктивності за короткий проміжок часу. Так відбулось із членом комісії, який був призначений у серпні 2025 року. Ігор  Кушнір за місяць розібрався в усіх тонкощах роботи і вийшов на необхідний рівень продуктивності. Відверто кажучи, нам для цього знадобилось набагато більше часу. 

Ми прийшли в комісію, яка не працювала чотири роки, секретаріат втратив чималу кількість працівників, обладнання застаріло, локальні акти не відповідали законодавству, окремі процедури взагалі потрібно було створювати з нуля, ніхто з нас досвіду роботи в органі суддівського врядування не мав. Очевидно, що знадобився час, щоб запустити процедури.

Ми змогли швидко закінчити добір, який розпочався ще 2017 року, відновили кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Але, наприклад, від оголошення конкурсу в апеляційні суди і до початку кваліфікаційного іспиту минув рік. Оскільки нам потрібно було спочатку розробити концепцію завдань на іспит, потім розробити разом з НШС ці завдання, прорецензувати їх, паралельно за допомогою міжнародних партнерів оновити матеріальну базу, закупити сервери, інше обладнання, програмне забезпечення, пройти його сертифікацію і так далі. Циклопічний обсяг роботи було проведено. 

Фактично повну спроможність самостійно проводити конкурсні процедури будь-якої складності комісія отримала лише весною 2025 року. І це завдяки системній і наполегливій праці членів комісії і секретаріату і постійної допомоги міжнародних партнерів. Зараз вже інші органи влади звертаються до нас про допомогу у проведенні конкурсних процедур.

Так, ми вже досягли суттєвих результатів, але не вистачає не більше року для реалізації всіх цілей, які перед собою поставили. Це якраз той строк, який комісія витратила на налагодження процесів.

Наведу ще один приклад, який допомагає зрозуміти ефективні часові проміжки повноважень. Після мого обрання головою комісії у серпні 2024 року, одним з пріоритетів я визначив цифровізацію. Ми одразу ж почали розробку концепції програмного середовища, яке би забезпечило реалізацію всіх наших базових функцій. До честі секретаріату хочу сказати, що частково вони з власної ініціативи цим займались у період відсутності членів комісії. Не розраховуючи на підтримку, але розуміючи важливість цього процесу. Тому ми починали не з повного нуля. Але розробку необхідної технічної документації і обгрунтування проєкту закінчили лише навесні 2025 року. Потім більше ніж пів року ми шукали фінансування. 

Я показував красиві сучасні презентації різноманітним  проєктам, ініціативам, посольствам. Восени 2025-го нас підтримала «Лабораторія законодавчих ініціатив». Почалась активна робота із впровадження в життя наших ідей. На початку 2026-го проведено тендерні процедури і розпочато формування технічних завдань. Планово до кінця 2026 року триватиме розробка, а перші продукти ми отримаємо у користування вже скоріше в кінці цього, початку наступного року, а весь проєкт буде реалізовано напевно у 2028 році. От вам цикл — чотири роки від ідеї до результату. І це за умови максимального залучення наших працівників, швидкого виділення фінансування, ідеального менеджменту від Лабораторії, співпраці з провідними українськими IT-компаніями. 

Ми зараз на порозі найбільшої цифровізації ВККС за всю його історію. Це надзвичайно мотивує і надихає, бо це призведе до конкретних позитивних результатів, які відчують тисячі людей.

Які бачите системні проблеми в судовій владі?

Я не буду говорити про загальновідомі проблеми недофінансування судів, а особливо про рівень заробітної плати працівників апаратів. Це очевидно. Як і очевидно, що ми програємо бізнесу і окремим органам влади конкуренцію на ринку професійних юристів з пропозицією конкурсу довжиною у рік, посадовим окладом у розмірі 63 тисячі гривень, неможливістю завчасно знати, де саме кандидат буде працювати тощо. При цьому, судовій владі, звісно, притаманні всі інші обмеження і недоліки публічної служби.  

Та хотів би наголосити на двох проблемах, вирішення яких, по-перше, можливе, по-друге, призведе до суттєвого позитивного результату. Перша — судове навантаження. Воно надзвичайно нерівномірне і несправедливе. Одні судді розглядають 3000 справ на рік, інші за аналогічну заробітну плату — 300. Звісно, проблема складна, і під час цього інтервʼю неможливо проговорити все те, що потрібно робити. Але впевнений, якщо підійти комплексно, подумати і про мапу судів, і про корегування правил формування статистичних показників, і про процесуальні методи, і про перерозподіл вакантних посад, — перші результати можна отримати вже за рік. 

Друга проблема, яка, наприклад, мене особисто просто вражає. Це кріпосне право в судовій системі. Починаючи з 2017 і до 2025 року, фактично у судді першої інстанції не було можливості перевестись на роботу в інший суд. Єдиний спосіб змінити щось у своєму професійному житті — звільнитися. Відверто кажучи, і зараз не можна сказати, що переведення запрацювало. Об’єднання кандидатів в судді і суддів в одній процедурі, на мій погляд, не виправдане. Я допускаю існування такої моделі за умови нормального і штатного функціонування системи доборів. Але ми всі робимо вигляд, що у кімнаті слона немає. Потрібно врешті решт визнати очевидний факт. Система конкурсів і доборів не працювала багато років. Це призвело до кадрової кризи.

ВККС — перевантажена і об’єктивно не зможе швидко подолати проблему, яка формувалась роками. І ті процедури, які наразі передбачені законодавством, не розраховані на такі обставини. Я вже мовчу про проблеми і ризики, пов’язані з війною.

Тому я вважаю, що на період до відновлення штатного функціонування системи кадрового наповнення судової влади ми маємо розробити і запровадити тимчасові норми, які би сприяли вирішенню кадрової кризи з однієї сторони, а з іншої — забезпечили людяне відношення до суддів. Звісно, ці ідеї потребують подальшого пояснення, що я і планую зробити в окремій публікації.