Є усталена позиція про те, що якщо особа виходить на публіку, її згода на розповсюдження її фото і відео презюмується. Не поспішайте автоматично застосовувати таку установку до всіх ситуацій, бувають варіанти.
На одному теле-шоу було знято двох фізичних осіб, глядачів (справа “SIC – SOCIEDADE INDEPENDENTE DE COMUNICAÇÃO, S.A проти ПОРТУГАЛІЇ” (№ 2) (заява № 2746/21, від 13 січня 2026). Їм щось не сподобалось, вони затіяли сварку з коміком, який виступав, після того встали і вийшли з зали. Вся сцена була знята на відео, ще пізніше уривки сварки, в яких було чітко видно тих глядачів та чути їх голоси, були включені в фільм про кар’єру цього коміка.
Щоб ви були впевнені, ті люди, побачивши себе по телебаченню та в інеті, подали на компанію-заявника в суд… і виграли його!
У результаті провадження національний суд зобов’язав заявника виплатити 40 тисяч євро відшкодування за незаконну трансляцію зображень та голосів. З цієї суми 15 тисяч євро було присуджено як компенсацію моральної шкоди, а решта 25 тисяч євро – як штрафні санкції, які були накладені з метою попередження та стримування. Верховний суд також зобов’язав компанію-заявника видалити будь-які відеозаписи, що містять зображення тих людей, в тому числі на своєму веб-сайті, а також вжити заходів через третіх осіб для забезпечення видалення будь-яких відеозаписів, доступних на YouTube.
Компанія-заявник оскаржила таку санкцію до ЄСПЛ.
ЄСПЛ, з-поміж інших стандартів, нагадав, що зображення людини є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває її унікальні характеристики та вирізняє особу з-поміж інших.
Право кожної людини на захист свого зображення передбачає право контролювати його використання. Хоча в більшості випадків це означає, що особі повинна бути надана можливість накласти вето на публікацію зображення, воно також охоплює право особи заперечувати проти запису, збереження та відтворення зображення. Поруч з цим звичайно необхідно пам’ятати про різницю в підходах до приватних осіб та осіб, які діють у публічному контексті як політичні або громадські діячі.
Таким чином, якщо приватна особа, невідома широкому загалу, може вимагати захисту свого права на приватне життя, це не стосується публічних діячів. Межі критичних зауважень щодо публічних осіб є ширшими, оскільки вони неминуче і свідомо піддаються громадському контролю і тому повинні проявляти особливо високий ступінь толерантності.
У цій справі ЄСПЛ зазначив, що йдеться не про право коміка на свободу художнього або сатиричного вираження, а про право компанії-заявника рекламувати та транслювати одне зі своїх шоу з метою збільшення аудиторії, використовуючи записи голосів та зображень двох приватних осіб, присутніх на живому стендап-комедійному шоу.
Далі ЄСПЛ провів аналіз за усталеним набором критеріїв і, зокрема, зазначив, що незважаючи на письмові та усні повідомлення та присутність камер під час шоу, поведінка тих глядачів не продемонструвала чітко та однозначно їхню мовчазну згоду на запис та широке використання їхніх зображень та голосів під час їхньої гарячої дискусії з коміком для трансляції документального серіалу про кар’єру коміка на телеканалі та його комерційного просування.
Більше того, навіть якщо припустити, що запис стендап-комедійних шоу може бути нормальним або навіть очікуваним явищем, не можна припустити, що ці два глядача могли обґрунтовано очікувати, що їхні зображення та голоси будуть вилучені з гарячої суперечки, відредаговані та вирвані з контексту в комерційних.
Суд також вважає, що компанія-заявник не вжила заходів для мінімізації будь-яких несприятливих наслідків, не звернувшись за прямою згодою до відповідних фізичних осіб та не розмиваючи їхні обличчя та не спотворюючи їхні голоси, створюючи таким чином відчуття висміювання і підвищуючи суспільний резонанс. Таким чином, судова заборона Верховного Суду була доречною і здатною запобігти будь-якому подальшому неналежному розголошенню або викриттю зображень і голосів.
Загалом з огляду на відсутність будь-якого суспільного інтересу у зображенні тих фізичних осіб, той факт, що вони були приватними особами, на приватне життя яких вплинула трансляція їхніх зображень, сумнівний характер їхньої мовчазної згоди, а також відповідні санкції та обмеження, накладені на компанію-заявника, Суд дійшов висновку, що у цій справі національні органи влади не вийшли за межі дозволеної їм широкої свободи розсуду при досягненні розумної пропорційності між правом компанії-заявника на свободу вираження поглядів, з одного боку, та правами фізосіб на повагу до їхнього приватного життя, з іншого боку.
Порушення не було.
