Українські підприємці за останні два десятиліття звикли до того, що держава намагається спрощувати правила гри. До доброго люди звикають швидко. Ліквідація зайвих папірців, переведення послуг в онлайн, скасування радянської бюрократії – усе це є базою політики дерегуляції, яка допомагає економіці виживати під час війни. Проте нещодавно у Верховній Раді з’явилися законодавчі ініціативи, які фактично запускають зворотний процес – «антидерегуляцію». Це явище, коли під привабливими гаслами євроінтеграції намагаються повернути старі безглузді та шкідливі вимоги, від яких Україна відмовилася ще понад 20 років тому.
Провісником таких змін став проєкт Закону № 15149 від 09.04.2026 та його альтернативний варіант № 15149-1 від 27.04.2026. Обидва документи пропонують радикально змінити правила реєстрації українських підприємств. На перший погляд, назва звучить сухо та професійно: «удосконалення корпоративного управління». Проте для бізнесу – від кав’ярні до великого акціонерного товариства – пропоновані новели можуть обернутися колосальними фінансовими втратами, судовою тяганиною та паралічем роботи.
Аналіз цих документів свідчить, що розробники законопроєктів просто не усвідомлюють реальних практичних наслідків своїх ініціатив для живого сектора економіки. Давайте розберемося без складної термінології, які саме пастки закладені у проєктах.
Пастка перша: Повернення адреси до статуту
Головна новація основного законопроєкту № 15149 – це пропозиція зобов’язати акціонерні товариства (АТ) та товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) знову прописувати свою адресу (місцезнаходження) безпосередньо в статуті компанії.
Для тих, хто далекий від бізнесу, це може здатися дрібницею. Ну, яка різниця, де записана адреса – просто в державному реєстрі чи ще й у статуті? Проте різниця величезна, і ось чому:
- Заяви реєстратору буде недостатньо. Сьогодні, якщо компанія змінює офіс, директору досить просто подати заяву про це державному реєстратору. Це справа одного дня. Якщо ж адресу треба буде вказувати у статуті, то будь-який переїзд вимагатиме зміни самого статуту. А затвердити новий статут можуть лише загальні збори учасників чи акціонерів.
- Параліч через процедурні терміни. За законом, про проведення зборів акціонерів треба попереджати за 15 днів, а учасників ТОВ – за 30 днів. Уявіть ситуацію воєнного стану: в офісну будівлю влучає ракета або виникає пожежа. Компанія змушена негайно знайти нове приміщення. Проте юридично відобразити нову адресу вона ще довго не зможе.
- Абсурдність процедури. Визначення того, де сидітиме менеджмент компанії, – це поточна робота виконавчого органу (директора), який, наприклад, орендує приміщення. Законопроєкт змушує вищий орган компанії (учасників, акціонерів) просто «проштамповувати» рішення директора, витрачаючи час і гроші на нотаріусів та збори.
Україна скасувала цю абсурдну вимогу ще у 2005 році (Законом України від 03.03.2005 № 2452-IV). За двадцять років бізнес забув про цей головний біль, але зараз його намагаються штучно реанімувати. Що показово, у пояснювальній записці до альтернативного проєкту № 15149-1 автор критикує первісний проєкт, прямо називаючи майбутні колосальні витрати бізнесу без жодних вигод для суспільства та держави абсурдними. Проте на цьому хороші новини закінчуються.
Пастка друга: «Покажіть документи на нерухомість»
Друга ідея об’єднує обидва законопроєкти – і № 15149, і № 15149-1. Автори пропонують зобов’язати бізнес під час реєстрації чи зміни адреси надавати офіційні докази: документи про право власності на приміщення або відповідний договір.
Проте варто пам’ятати власну історію, адже ми вже проходили це в дев’яностих роках. Тоді подібні вимоги призвели до появи специфічного «бізнесу» – надання фірмам «юридичної адреси» за плату. Наслідком стала масова реєстрація сотень юридичних осіб в одному умовному кабінеті. Такі послуги колись надавали навіть органи місцевого самоврядування.
Якщо держава знову вимагатиме папірці для підтвердження адреси, це не додасть реєстру достовірності, а лише запустить цей сумнівний промисел по новому колу. Результат же буде прямо протилежним бажаному.
Крім того, це серйозний удар по стартапах та малому бізнесу. Величезна кількість українських компаній на старті реєструється за домашньою адресою свого засновника чи директора. Це абсолютно законно. Директор просто вирішує керувати бізнесом з власної квартири. Він не укладає сам із собою письмових договорів оренди та не платить собі гроші. Нові ж правила змусять людей вигадувати штучні договори чи шукати комерційну нерухомість там, де вона об’єктивно непотрібна.
Чому чинна система ефективніша?
Сучасна філософія українського законодавства, сформована за часів дерегуляційних реформ, побудована не на примусі та збиранні довідок, а на економічній доцільності та заохоченні.
Сьогодні кожній компанії самій вигідно, щоб її фактична адреса була вказана в Єдиному державному реєстрі. Чому? Бо на цю адресу надходить уся офіційна кореспонденція: документи від податкової, листи від контрагентів тощо.
Не отримали важливий податковий документ чи лист від контрагента через те, що вказали в реєстрі вигадану «номінальну» адресу (або вона вже застаріла)? Це виключно проблеми вашого бізнесу, які миттєво тягнуть за собою програні в глуху судові справи, блокування податкових накладних тощо. Саме цей ризик втратити контроль над процесами спонукає підприємців тримати дані в реєстрі в актуальному стані. Але для цього держава повинна давати можливість змінити цю адресу миттєво – за заявою виконавчого органу в той самий день, без додаткових довідок і погоджень. Запропоновані ж проєкти повністю руйнують цю можливість.
Євроінтеграція як зручна ширма
У пояснювальній записці до проєкту № 15149 автор традиційно згадує про «входження України до Європейського Союзу» та необхідність приведення наших законів у відповідність до Директив ЄС. Звучить переконливо, якщо не читати першоджерела.
Професійний аналіз показує: розкриття інформації про юридичних осіб у ЄС регулюється Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1132 від 14.06.2017. І чинне українське законодавство про ТОВ та АТ повністю відповідає цій Директиві. Жодна європейська норма не вимагає від України повертати бюрократичні кайдани у вигляді адрес у статутах чи тотальних перевірок договорів оренди реєстраторами. Отже, європейське гасло тут використано лише як красиву ширму для прикриття відвертого кроку назад.
Що кажуть експерти?
Проєкт № 15149 є майже ідентичним до раніше відкликаного законопроєкту № 10304 від 29.11.2023. Минулого разу до останнього вже висловлювали безліч зауважень (зокрема з боку Головного науково-експертного управління ВРУ), проте розробники не врахували жодного з них і навіть не спромоглися надати бодай якогось обґрунтування пропонованим новелам у пояснювальній записці.
Експертний висновок щодо ініціативи однозначний: прийняття законопроєкту призведе до серйозного погіршення нормативної бази, завдасть шкоди бізнесу, збільшить його фінансові та часові витрати, а також викривить відомості реєстру щодо фактичного місцезнаходження компаній.
Замість руху вперед, автори цих законопроєктів пропонують реанімувати застарілі та скомпрометовані підходи, від яких Україна давно відмовилася. Саме тому єдина раціональна рекомендація для таких законодавчих ініціатив – повністю відхилити їх ще на етапі першого читання, захистивши українську економіку від чергової хвилі штучного державного тиску.
