У Шевченківському райсуді Львова допитали п’ятьох свідків захисту у справі про вбивство громадської діячки та мовознавиці Ірини Фаріон. 

19 липня 2024 року Ірину Фаріон вбили пострілом у голову біля під’їзду її будинку у Львові. За кілька днів поліція затримала 19-річного дніпрянина Вячеслава Зінченка. Йому інкримінують вбивство, вчинене з мотивів національної нетерпимості та пов’язане з громадською діяльністю Фаріон, а також незаконне поводження зі зброєю.

13 листопада суд заслухав матір обвинуваченого Олену Зінченко, власницю квартири, яка здавала підсудному житло, понятого та чоловіка, який сидів із ймовірним вбивцею на лавці. А 26 листопада допитав батька Зінченка. Він долучився до засідання онлайн.

Молодий орендар і патріотична позиція 

Власниця квартири на вулиці Лесі Українки, яку орендував Вячеслав Зінченко у липні 2024 року, як писало “Суспільне”, розповіла, що дуже здивувалася, коли побачила підлітка. Про заселення вони домовлялися телефоном й голос у слухавці звучав як у «досить старшого чоловіка, років 55, з чітким українським тоном». Однак, коли відчинила двері, то побачила дуже молодого хлопця і навіть засумнівалася, чи орендар повнолітній, тож попросила документи. Він заплатив готівкою за три доби, але виїхав раніше — на другий день, приблизно після обіду.

Суд також допитав одного з двох понятих, які були присутні під час огляду місця вбивства. Чоловік розповів, що повертався з магазину вже після того, як сталося вбивство. Правоохоронці попросили його бути понятим під час вилучення речових доказів. Він пригадує, що з місця події забрали одну гільзу, а також знімали відбитки з лавки. Після цього йому зачитали протокол, який він підписав.

Матір обвинуваченого Олена Зінченко розповіла про дитинство сина, його захоплення футболом, часті поїздки на захід України та патріотичну позицію. За її словами, після початку повномасштабної війни В’ячеслав хотів долучитися до ЗСУ, приєднався до «Правого сектору» й проходив навчання на оператора дрона у Львові.

Вона також розповіла про поїздку сина до Львова у липні 2024 року, на яку заробив сам — весь червень заробляв на криптовалюті онлайн. 19 липня, у день вбивства Фаріон, вона розмовляла і сином. Каже, що в нього був «добрий настрій», він розповідав про Львів, вітав з днем народження тренера та бабусю. Мама  у той час була у Тернопільській області й запропонувала сину побути ще трохи у Львові й разом повернутися додому. 21 липня вдалося придбати лише один квиток на поїзд, яким поїхав В’ячеслав, мати поїхала автобусом, тож вони зустрілися вже вдома — у Дніпрі. 

Олена Зінченко розповіла про обставини обшуку й затримання: її зупинили на вулиці, забрали ключі й не пояснювали, що відбувається. У квартирі вона побачила «погром» та сина в наручниках. Їй також показували відео підозрюваного у капелюсі, але вона наголосила, що це не її син: хода інша й людина худіша, ніж Зінченко, стиль одягу теж йому не притаманний. Мати також згадала записку, яку передав В’ячеслав із СІЗО, де він писав про тиск і просив вважати, що «не вбивав би себе», якщо з ним щось станеться.

Також того дня допитали нового свідка — чоловіка, який бачив невідому особу в капелюсі на лавці біля під’їзду на вулиці Масарика — неподалік місця вбивства Ірини Фаріон. Свідок розповів, що просидів поруч близько п’яти хвилин: особа була худорлява, короткострижена, у темному капелюсі, прозорих окулярах та широкому одязі. За його словами,  більше була схожа на дівчину. На прохання захисту чоловік оглянув Зінченка і заявив, що не впізнає його. Свідок також сказав, що після вбивства намагався повідомити поліцію, але відповіді не отримав, і що до нього додому приходили журналісти, через що він певний час не жив за своєю адресою. Донька Ірини Фаріон Софія Особа запитала, чому він їй погрожував на стрімах, свідок це заперечив.

Вступ у молодіжне крило «Права молодь» та навчання на оператора БПЛА

Засідання 26 листопада розпочалося з допиту батька Вячеслава Зінченка. Чоловік під’єднався до суду по відеозв’язку; він представлявся до того, як до зали зайшли журналісти, його обличчя на екрані видно не було. Батько розповів, що В’ячеслав із раннього дитинства виховувався вдома й багато часу проводив із мамою. З чотирьох років хлопця почали водити на спортивні секції, а у вересні 2012 року він почав займатися футболом — відтоді це стало головною частиною його життя. Він годинами тренувався з м’ячем, а згодом тренер обрав його капітаном команди. У 2016 році Зінченка визнали найкращим гравцем серед дітей 2006 року народження у Дніпрі. Через три роки  він перейшов до команди, що брала участь у всеукраїнській дитячо-юнацькій футбольній лізі. Батько, маючи відповідну кваліфікацію та ліцензію, став його тренером із фізичної підготовки. З того часу в хлопця було по два тренування щодня, п’ять разів на тиждень. Згодом хлопець перейшов до юнацької команди U-19. 

— Коли розпочалася війна у 22-му році, я хотів, щоб дружина зі Славком виїхали з країни, але Славко категорично заперечив. Сказав, що, якщо потрібно, то він буде захищати країну. В тому ж році він приєднався до руху «Правий сектор» — його молодіжного крила «Права молодь». І навіть на деякий час очолив осередок міста Дніпра. Також з «Правим сектором» вони їздили на національно-патріотичні вишколи у 2022 році. 

Коли синові виповнилося 16, батько почав розпитувати, яку освіту він хоче здобути. В’ячеслав відповів, що цікавиться політологією, соціологією та соціальною психологією, бо для нього важлива «суспільна користь», а не заробіток. Батько порадив йому філософію.

— Хочу окремо торкнутися книги, якою постійно пані Особа якби докоряє, що Славко її читав. Це книга Стефана Краковський «Инцелы. Как девственники становятся террористами». Це відомий шведський практик-психіатр, а також публіцист і журналіст. Він намагається підіймати питання самотності людей в сучасному суспільстві. І окремо розглядає таку групу суспільства, як самотні чоловіки, у яких в житті ні разу не було сексуальних контактів. Він розглядає, які передумови створюють їхню самотність, чим їхня самотність загрожує суспільству і що можна зробити, щоб люди перестали бути самотніми, були коханими, щасливими, створювали родину, народжували дітей. Це зовсім не посібник тероризму. Ця книга проходить у всіх книжкових магазинах в розділі психіатрія та психотерапія. Тому, якщо Славко читає такі книги — це свідчить тільки про те, що він вже зорієнтувався зі своєю майбутньою професією. Можна тільки привітати такі намагання це опанувати. 

У 2023 році Вячеслав вступив на факультет журналістики Дніпровського національного університету. У 2024-му він заявив батькові, що хоче піти воювати, хоча ще не був повнолітнім. Батько, сам військовий, порадив спершу пройти курси операторів БПЛА. Коли йому виповнилося 18, вони знову обговорили службу в ЗСУ. Батько з’ясував, що годин підготовки сина — недостатньо для роботи оператором, тож домовилися, що син пройде ще один-два курси, щоб вдосконалити навички, й отримає водійське посвідчення категорії В.

— 25 липня 2024 мені зателефонувала дружина близько третьої години дня і повідомила, що Славка затримано за підозрою у вбивстві Фаріон. Коли я її перепитав, чи люди, які затримували Славка, якісь документи показували, вона сказала, що ні. Тоді я викликав наряд поліції на свою домашню адресу. Після того, як вони приїхали, вони повідомили, що дійсно працює поліція, але їх нікуди не пустили, й вони поїхали далі по своїм справам. Після цього я став шукати адвоката, який би міг бути присутнім на обшуку в домі. За порадою знайомих, я такого адвоката знайшов у місті Дніпрі, але після обшуку він відмовився стати захисником Славка, мотивуючи це своїми особистими причинами. Також я зразу же повідомив керівництво свого батальйону, що з моїм сином сталася така подія. Ну, і враховуючи мій стан, мені була надана відпустка, 26.07 я приїхав з частини додому в Дніпро і мені дружина вже розповіла те жахіття, яке далі творили представники поліції. Вони заїхали на стоянку підставною машиною, вдарили мою машину, і сказали, щоб охоронець викликав власницю машини…

— Шановний суд, прошу зробити зауваження. Це показання з чужих слів, — перебила розповідь батька адвокатка Софії Особи Наталія Романик. Але суд дозволив чоловіку продовжити. 

Він розповів, що під час затримання четверо людей оточили його дружину на стоянці, повідомивши неправдиву інформацію про «схожість на грабіжницю» й необхідність оглянути її речі. Коли вона відкрила сумку, один із них без протоколу та свідків забрав ключі від квартири й поїхав. Решта утримували її й не дозволяли користуватися телефоном. Навіть коли приїхала поліція оформляти ДТП, їй не дали підійти й взяти участь у складанні протоколу. Батько назвав обшук у квартирі «показушним штурмом», який, на його думку, не був потрібен: син не переховувався і не чинив опору, тож поліції, каже він, було достатньо просто подзвонити у двері й провести затримання без демонстративних дій.

— Хочу повідомити про ще один нюанс. Суд з обрання запобіжного заходу відбувся 26.07. о 15:00. А о 14.30 на сайті Національної поліції в розділі новин з’явилося повідомлення, за підписами міністра внутрішніх справ Клименка та очільника Національної поліції, що вони нагородили поліцейських, які вже розкрили вбивство. Ваша честь, ще суду не відбулося з обрання запобіжного заходу, а вже об’явили злочинцем. Вважаю, що такі дії слідчої групи не давали надії на те, що розслідування буде всебічним, об’єктивним та неупередженим (на сайті Нацполіції наразі відсутня така новина — оприлюднена версія датована 27 липня. Водночас низка медіа, зокрема NV, публікували новину про нагородження поліціянтів ще 26 липня о 15:30 — W), — сказав батько.

Після цього його почала допитувати сторона захисту.

Адвокат Ігор Сулима уточнив, чи спілкувався батько з сином між 10 і 25 липня. Той відповів, що не пам’ятає телефонних розмов у цей період — якщо й був контакт, то лише короткі повідомлення в месенджерах, адже він перебував «у складних умовах» на службі.

— Ваш син закінчив середню школу. Які в нього були характеристики та оцінки?

— Оцінки в нього були добрі, не відмінні, а саме добрі. 

— А як він характеризувався в школі?

— Дуже позитивно. У них був спортивний клас, вони всі були захоплені футболом. Трошки бешкетували, але загалом всі вчителі добре відгукувались

— Мешканці вашого будинку чи території, де ви мешкали, як відносились до вашого сина?

— Він був дуже неконфліктним, дуже товариським хлопцем. Негативного про нього ніхто не казав. Всі знали, що він — капітан футбольної команди. Тим більше в наших місцевих новинах про його клуб періодично були передачі. Тому всі знали, чим він захоплений. Всі навіть пишалися, що в нашому домі живе такий хлопець.

— Ви повідомили суд, що ваш син читав книги різні, а як багато він читав?

— Він не тільки читав, він дивився різні освітні ролики. В Ютубі зараз дуже багато інформації. І читав він, як правило, це електронні книжки, читав він весь вільний час, коли він був вільний від тренувань та навчання.

Сулима також запитав, чи цікавився син зброєю та чи була зброя вдома. Батько відповів, що в родині її не було взагалі, ніхто не мав дозволів, і навіть він сам до мобілізації ніколи не тримав зброю в руках.

— Скажіть, будь ласка, коли ваш син записався в «Правий сектор», чи були там вишколи, на кшталт поведінки зі зброєю, чи вам щось відомо про це?

— Ні, це були національно-патріотичні вишколи. І це щось на кшталт військової підготовки, зброї там категорично не було. По-перше, воєнний час, а по-друге, їм не було 18 років, вони були майже всі неповнолітні. Дружина писала дозвіл на те, що вона не заперечує, щоб Славко поїхав в цей табір.

Адвокат Володимир Вороняк запитав чи родина раніше бувала на заході України. Чоловік відповів, що родина багато років проводила літо на заході України — у Карпатах та Закарпатті — тож регіон їм добре знайомий. Він знав, що син у 2024 році їхав до Львова на курси операторів БПЛА, і вони періодично спілкувалися про навчання. Причини поїздки після завершення вишколу він не уточнював, бо на службі стало  «гаряче і було не до того». Після цього питання почав ставити сам обвинувачений.

— Чи спілкувалися ми про Ірину Фаріон? — запитує В’ячеслав Зінченко.
— Таке прізвище нам відоме не було. Ніколи не обговорювали, чим вона займалася, і хто це така, до 25 липня 2024 року я навіть не знав.

— Чи займався я під час повномасштабної війни волонтерством?
— У 2022 році, коли розпочалася збройна агресія Росії проти нас, моя дружина брала участь у волонтерському русі. Заклад громадського харчування готував гарячі обіди, і дружина на власній машині разом зі Славком виїжджали в місця, де перебували тимчасово переміщені особи, і Славко разом з мамою допомагав.

— Чи цікавився я українським націоналізмом?
— Українським націоналізмом ти якраз зацікавився, коли розпочалася повномасштабна війна, принаймні я про це дізнався. Ми почали з тобою це обговорювати. Ти дуже зацікавився рухом, який очолював Степан Бандера, замовив його книжку, щось там в назві було про українську революцію, і замовив навіть собі футболку з його зображенням і написом «Мій герой — Степан Бандера».

Відповідаючи на питання сина, батько підтвердив, що серед його друзів і футбольних тренерів були люди різних національностей — вірмени, грузини, азербайджанці. Але конфліктів на національному ґрунті не було. В’ячеслав Зінченко також запитав, чи були випадки, коли він гуляв або їздив кудись без телефона. Батько підтвердив, що такі випадки були, наприклад, під час тренувань.

Тоді допит продовжив прокурор Дмитро Петльований. Він уточнив, чи був батько очевидцем подій 25 липня під час затримання. Той відповів, що ні: про все дізнався зі слів дружини.

— Чи мали ви коли-небудь доступ до мобільного телефону свого сина, зокрема до месенджерів, якими він користувався?
— Я ніколи не контролював, що він там пише.

Прокурорка Олена Данилів уточнила, які стосунки були між батьком і сином — він відповів, що довірливі. На запитання, чи мав В’ячеслав навички поводження зі зброєю, батько сказав, що ні.

— Коли він поступив на заочне відділення, чим цілими днями займався ваш син?
— Коли він поступив, я вже був у лавах ЗСУ.

— Тобто вам невідомо? Можливо, підробляв чи мамі допомагав?
— Тренувався, навчався.

Прокурорка також запитала, чи знає батько львівських друзів сина. Він відповів, що ні.

Представниця потерпілої Наталія Романик уточнила, коли саме В’ячеслав вступив і коли вийшов із «Правої молоді», батько відповів, що вступив у 2022 році, але точного місяця не пам’ятає, а вийшов наприкінці 2022 чи початку 2023 року.

— Мотивуючи це тим, що у його однодумців складна теоретична підготовка, і вони не хочуть читати самі ідеї, на яких базується цей рух, — пояснив батько.

— Тобто він себе почував ідейно сильнішим і не чувся в «Правій молоді», так? А які ідеї мав Славко? З якими ідеями він прийшов у «Праву молодь» або зрештою потім вийшов з руху? Які ідеї не сприймали його оточення?

— Не ідеї не сприймали, а він не сприймав те, що вони не хочуть читати саме підґрунтя руху…

— Ще раз. Які ідеї пропагував Славко і їх не підтримало оточення?

— Ще раз. Я цього не знаю.

Романик поцікавилася, чи почав В’ячеслав після досягнення 18 років робити щось для отримання водійського посвідчення, про яке вони говорили ще до його повноліття. Батько відповів, що так: після повернення зі Львова син звернувся до автошколи, де йому повідомили, що заняття стартують у серпні, і він має пройти медичну комісію.  Вона також запитала, чи знає батько про захоплення сина відеомонтажем, оскільки на його гаджетах знайшли фото Ірини Фаріон із заклеєними очима, а сам Зінченко пояснював, що планував робити відеоролик. Батько відповів, що будь-яка сучасна дитина з відеомонтажем в програмах може працювати.

— А чи відомо вам ставлення вашого сина, скажімо, до канібалізму? Це є в матеріалах кримінального провадження. Ви обговорювали з ним колись такі явища, як вбивства і канібалізм. Якщо обговорювали, то скажіть, будь ласка, що висловлював про це Славко? — запитала Наталія Романик.

Втім, це питання суд зняв. Тож вона перейшла до питання про вже згадану книжку «Инцели. Как девственники становятся террористами» й уточнила, чи обговорював батько з сином її зміст і можливі паралелі з неонацистськими рухами. Батько відповів, що саме цю книжку з ним не обговорював.

— Я цю книгу скачав. Ці моменти, ще раз кажу, він наводить, як приклад. Він [автор] не розглядає зв’язок з рухом, не розглядає як акт тероризму, він розглядає проблему самотніх чоловіків і намагається в цій роботі знайти відповідь на питання, наскільки вони небезпечні для суспільства, що треба зробити, щоб вони не були самотніми. Це книга про проблему самотності.

— А скажіть, будь ласка, а з ким близькі стосунки мав ваш син? — запитала Романик. Зінченко заперечив, питання у такому формулюванні зняли. — Ваш син мав друзів?

— Звісно, мав.

У цьому контексті батько розповів, що загалом знає про його футбольних приятелів та бачив товаришів із «Правого сектору», але особисто з ними не знайомий. Коли Романик запитала, чому В’ячеслав міг сказати товаришу, що перебуває в Тернополі, а не у Львові, батько зазначив, що йому про це нічого невідомо.

— Було багато дивних запитів щодо купівлі предметів. Наприклад, купити бороду, накладні акне. Можливо, Славко займався в якомусь театрі. Купити перуку, накладні вії, накладні прищики. Як ви можете це пояснити? — продовжувала питати представниця доньки Фаріон.

— Мені невідомо.

Після цього кілька уточнень поставив головуючий суддя Петро Невойт. Зокрема, чи були періоди, коли батько довго не спілкувався із сином. Той відповів, що не може точно пригадати хронологію без прив’язки до конкретних дат, але паузи траплялися, він міг не писати й не телефонувати синові протягом тижня. Суддя запитав, чи знав син, де саме батько проходить службу, і чи вони говорили про це. Батько відповів, що коли йому видали тимчасове посвідчення офіцера запасу, то син не міг відірвати очей — він пишався.

— Скажіть, будь ласка, якою мовою спілкувалися в основному?

— Спілкувалися переважно російською мовою, але почалася війна і в маршрутах, магазинах, в якихось громадських місцях, він намагався перейти на українську мову, сказав, що це його особисте переконання. 

Після цього допит батька завершили.

Клопотання сторони захисту

Адвокат Зінченка Володимир Вороняк заявив, що один із раніше допитаних свідків — чоловік, що продав зброю — може мати зв’язки із правоохоронними органами, бо нібито раніше там працював або працює досі. Захист попросив суд перевірити цю інформацію, однак суддя відмовив у клопотанні.

Наступне клопотання стосувалася допиту кінологів. Адвокат звернув увагу, що в матеріалах є два різні акти: в одному зазначено, що службова собака взяла слід відходу, в іншому — що це ймовірні шляхи підходу й відходу до місця події. При цьому під час огляду місця злочину на відео не видно роботи кінологів, і незрозуміло, як ці акти були отримані та долучені до провадження. Це клопотання задовольнили.

Ще одне клопотання стосувалося допиту чоловіків, які перебували в камері разом із Зінченком і розпитували його про Ірину Фаріон. Адвокат просив встановити їхні особи. Це клопотання поки що залишилося відкритим.

Наступне засідання відбудеться 2 грудня.

«Він спитав, чи можу я переробити стартовий шумовий пістолет під травматичний». У справі щодо вбивства Фаріон допитали сімох свідків