Вища рада правосуддя 4 вересня звільнила Марину Антонюк з посади судді Шевченківського районного суду Києва, у зв’язку з її заявою про відставку. Про це йдеться у повідомленні на сайті ВРП. 

Суддя була у складі колегії, що слухала справу вбивства неповнолітнього біля фунікулера у Києві. За інформацією Романа Маселка, вона позбавила водійських посвідчень учасників автопробігу до резиденції Януковича у Межигірʼї. Проте текстів цих рішень у реєстрі немає. Крім того, колегія суддів, у складі якої була Антонюк, відмовилася звільнити від кримінальної відповідальності одного з активістів Майдану. Суддя також ухвалила вирок одеському «антимайданівцю».

Детальніше про справи та позицію судді, — у матеріалі Watchers. 

Відставка 

Марину Антонюк призначили суддею Шевченківського районного суду Києва указом президента від 21 грудня 2009 року. Стаж її роботи на момент розгляду заяви про відставку становив 15 років 8 місяців та 13 днів. 

Однак у 2009-му, у день призначення на посаду, питання стажу, який дає право на відставку, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів» та указом президента 1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів». Згідно з цими положеннями, до стажу роботи судді зараховується ще й половина строку навчання в університеті. Тому Антонюк зарахували додатково 2 роки 5 місяців та 7 днів.

До стажу включили також три роки роботи в галузі права: на посадах консультанта Шевченківського райсуду Києва та помічника судді цього ж суду. Таким чином, її загальний стаж склав 21 рік 1 місяць та 20 днів.

«Я дійсно подала заяву про відставку з посади судді. І така моя заява була розглянута ВРП. За час моєї роботи на посаді судді я не мала жодного дисциплінарного стягнення, а на момент подання заяви про відставку та її розгляду ВРП — ні одного відкритого дисциплінарного провадження», — зазначила суддя у коментарі Watchers. 

Справа Косова 

Антонюк була членом колегії суддів, яка слухає справу вбивства неповнолітнього Максима Матерухіна біля фунікулера, де на лаві підсудних — працівник Управління державної охорони Артем Косов. У справі вже встигли дослідити докази, допитати свідків та обвинуваченого. 

Більше про справу читайте у матеріалі Watchers:

«Я не прокинувся з думкою, що треба когось вбивати»: обвинуваченого у вбивстві неповнолітнього на фунікулері допитали у суді 

Чергове засідання, заплановане на 8 серпня, зняли з розгляду через відставку Антонюк. Наступного разу, 15 вересня, новий склад суду вирішуватиме, чи починати розгляд спочатку. У Шевченківському райсуді Києва повідомили Watchers, що новим членом колегії стала суддя Антоніна Кваша. 

Крім того, суддя Антонюк у 2020 році ухвалювала одне з рішень щодо запобіжного заходу активісту Сергію Стерненку. 6 серпня вона змінила йому домашній арешт з цілодобового на нічний.
У 2018-му на Стерненка скоїли три замахи, під час останнього з них він поранив одного з нападників — Івана Кузнецова. Той в результаті помер. Стерненко казав, що діяв у рамках законного самозахисту. Але у червні 2020-го йому оголосили підозру в умисному вбивстві.

Рішення у справах Майдану 

Як йдеться у колонці за 2017 рік раніше адвоката, а тепер члена ВРП, Романа Маселка для «Української правди», Марина Антонюк ухвалювала рішення про позбавлення водійських посвідчень учасників автопробігу до резиденції колишнього президента у Межигірʼя у грудні 2013-го. Йдеться про справу проти Ігоря Федоряченка (761/47/14-п) та щодо Анжели Главацької (761/2801/14-п). 

Тоді, після автопробігу, на мітингарів складали рапорти, щоб на їх підставі виписувати протоколи про адміністративні правопорушення. У рапортах зазначалось, що водії нібито ігнорували вимогу про зупинку і продовжували рух. Внаслідок цього у деяких активістів за рішенням судів забирали водійські посвідчення.

У колонці Маселко також писав, що Антонюк не вказала у декларації доброчесності, що ухвалювала такі рішення. У серпні 2014-го за скаргою на той момент міністра юстиції Павла Петренка стосовно суддів Олега Лінника та Марини Антонюк відкрили дисциплінарну справу. Лінник ухвалив мʼякий вирок щодо тітушки Юрія Крисіна у 2017-му.

Про справу Крисіна читайте за покликанням:

«Тітушковода» Крисіна засудили до 8 років ув’язнення у ще одній справі

Скарга на цих суддів довгий час перебувала у Вищій кваліфікаційній комісії суддів, писав Маселко. Втім, провадження у 2017 році припинили, у звʼязку зі спливом строку притягнення до відповідальності. 

«Щодо справ про адміністративні правопорушення, які Ви згадуєте, то, на жаль, не можу їх знайти через те, що минуло багато часу. І хочу Вас запевнити, що на мене не надходили скарги з цього приводу, які би розглядались ВККС або ВРП, не проводились і будь-які спеціальні перевірки», — сказала суддя Watchers.  

Крім того, у січні 2014-го колегія суддів під головуванням Антонюк відмовила у звільненні від кримінальної відповідальності активіста Майдану Володимира Кадуру. Останньому інкримінували нібито посягання на життя працівника правоохоронного органу та масові заворушення (ст. 348 КК України). 

Слідство стверджувало, що 1 грудня 2013 року на вулиці Банковій у Києві за попередньою змовою із невстановленими особами Кадура нібито з метою захоплення будівлі Адміністрації президента, вчинили замах на правоохоронців. 

5 грудня 2013-го правоохоронці зупинили машину, за кермом якої був Кадура. Двоє людей змусили чоловіка сісти до мікроавтобуса. Кадура згодом заявляв, що вже у бусі його били, а потім — нанесли побої ще й у дворі слідчого управління у Києві.

10 січня 2014 року адвокати Кадури клопотали перед судом про його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». 

У клопотанні захисників зазначалося, що 19 грудня 2013-го Верховна Рада України ухвалила цей закон. Його положення передбачали звільнення від відповідальності учасників протестів, а кримінальні провадження щодо них підлягали закриттю. 

Захисники просили закрити провадження і через відсутність в діях Кадури складу злочину. Адвокати зазначали, що право звернення до суду із таким клопотанням випливає із загальних засад кримінально-процесуального законодавства, не дивлячись на процедуру, згідно з якою правом на звернення щодо звільнення від кримінальної відповідальності на такій стадії провадження наділений лише прокурор. 

Прокурор стверджував, що лише у нього є право звертатись із такими клопотаннями. Потерпілі не заперечували щодо звільнення від кримінальної відповідальності. Але суд відмовив. 

«Оскільки із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_13, кримінальне провадження відносно якого перебуває на стадії досудового розслідування, звернувся не прокурор, а сторона захисту, що не передбачено нормами чинного кримінально-процесуального законодавства, згідно положень якого захисники не є суб’єктами звернення до суду із клопотанням щодо звільнення від кримінальної відповідальності на даній стадії провадження, тому таке клопотання задоволенню не підлягає», — йшлося у рішенні. 

Урешті 24 січня 2014-го справу закрили, а Кадуру звільнили з-під варти. 

«Як я памʼятаю, мною у складі колегії суддів було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності через недоліки відповідного закону. Таке рішення стало причиною скарги на колегію суддів, яка розглядалась ВККС України у 2015 чи 2016 роках, та дисциплінарне провадження було закрито», — зазначила Антонюк. 

За її словами, після цього рішення Верховна Рада України змінила закон і удосконалила процедуру звільнення від кримінальної відповідальності учасників Революції Гідності, що дало можливість в подальшому звільнити як Володимира Кадуру, так і інших учасників подій на Майдані. 

«І тут варто наголосити, що судді не вправі самостійно змінювати закони, а лише застосовують ті положення, які прийняті уповноваженим органом законодавчої влади. І можуть лише вказати у своєму рішенні на недоліки законодавства. Водночас наразі суди позбавленні права законодавчої ініціативи», — додала вона. 

У 2021 році Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення за скаргами 38 заявників щодо масових акцій протесту по всій Україні у 2013-2014 роках. Ці скарги було розділено на п’ять справ, у тому числі «Кадура та Смалій проти України», Рішення у справі «Кадура та Смалій проти України» було на користь заявників. Віктор Смалій як адвокат представляв активістів «Автомайдану» та самого Кадуру. 6 грудня 2013-го щодо Смалія відкрили справу про нібито погрозу та насильство щодо судді Шевченківського суду Києва, чиє імʼя не називається. За три дні, коли він представляв інтереси іншого клієнта у приміщенні тодішньої міліції, його затримали та побили. Лише 26 лютого 2014-го кримінальне провадження щодо Смалія закрили через відсутність у його діях складу злочину.

У поданні до ЄСПЛ і Кадура, і Смалій скаржились на жорстокі дії міліції під час затримання, застосування проти них насильства та кайданок, вилучення особистих речей, зокрема мобільного телефона, в якому була конфіденційна інформація щодо справ клієнтів Смалія.

Медики зафіксували в обох синці на тулубі, голові та кінцівках. Заявники вказали, що зверталися до прокуратури зі скаргами на жорстоке поводження міліції, однак першому заявнику прокуратура відмовляла у відкритті справи. Щодо другого заявника відкрили кримінальне провадження за фактом жорстокого поводження, допитали свідків, встановили підозрюваних, але провадження щодо них закрили через відсутність доказів вини. 

До ЄСПЛ заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на жорстоке поводження міліції під час затримання та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим; за пунктами 1 та 3 статті 5 на тримання під вартою з метою протидії акціям протесту. 

Смалій також посилався на статтю 18 Конвенції, вважаючи, що тримання під вартою було зумовлено перешкоджанням його професійній діяльності щодо правової допомоги учасникам протестів. Обидва також скаржились на ненадання медичної допомоги під час тримання під вартою. 

ЄСПЛ після розгляду справи постановив виплатити заявникам по 13 200 та 3 500 євро компенсації кожному. 

Вирок «антимайданівцю» з Одеси 

Суддя Антонюк також слухала справу Антона Давидченка — лідера одеського «Антимайдану», координатора об’єднань «Молодіжна єдність» і «Народна альтернатива». 22 липня 2014 року суддя затвердила його угоду зі слідством і ухвалила вирок. Давидченку інкримінували посягання на територіальну цілісність та недоторканість України. 

За даними слідства, 27 січня 2014-го в інтерв’ю одному з телеканалів він закликав до ідеї зміни державного устрою України та зміни меж державного кордону. 

Згодом, каже слідство, 21 лютого 2014-го, на мітингу на Соборній площі в Одесі, він виступив перед людьми із закликами, які розпалювали національну ворожнечу та були направлені на невизнання діючої влади.

Першого березня на площі Куликове поле в Одесі він закликав органи самоврядування виконати проголошені ним вимоги щодо адміністративно-територіальної реформи, повного підпорядкування силових відомств області Одеській обласній раді, недопущення керування державними органами представниками заходу України. У випадку невиконання вимог, він закликав провести в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях референдуми для відокремлення цих територій від України. 

3 березня на мітингу біля будівлі Одеської ОДА він закликав до федералізації України. Після промов, разом з однодумцями, він спровокував кілька конфліктних ситуацій. Вони намагалась зайти до приміщення Одеської ОДА, розбивши вікна у будівлі. Тоді однодумці обвинуваченого зняли з флагштоку біля Одеської ОДА прапор України, а на його місце підняли прапор рф. 

Відповідно до угоди зі слідством про визнання винуватості, підсудний визнав себе винуватим, зобов’язався співпрацювати з правоохоронними органами у викритті інших кримінальних правопорушень, не вчиняти в подальшому інших злочинів. 

Згідно з угодою, Давидченку мали призначити пʼять років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на три роки. Суд затвердив угоду і вказане покарання. 

Адвокат Давидченка подав апеляційну скаргу, просив скасувати вирок і призначити новий розгляд у першій інстанції. Він заявляв, що згода його клієнта на угоду не була добровільною. А його підзахисний з метою збереження життя від тяжкого захворювання, був змушений погодитись на угоду зі слідством. Але Київський апеляційний суд залишив вирок в силі. 

Невдовзі Давидченко виїхав до Криму, а потім у ефірі російського телеканалу заявив, що йому це вдалося нібито через те, що українські суди корумповані.