Двоє цивільних чоловіків 17 березня 2022 року вийшли з будинку в окупованому тоді селі Халявин, що за 20 км від Чернігова. Вони прямували в бік міста. Іти окупованим селом було небезпечно. Але в будинку, де загалом проживали 11 людей, закінчувалася їжа. 

Дорогою чоловіків наздогнала група з семи російських військових. Слідство встановило, що керував нею старший лейтенант зс рф Микита (Нікіта) Желудков. Цивільних зупинили, допитали, забрали кошти та телефони. Нічого забороненого не знайшли. І попри це, затримали. 

Подробиці майже чотирирічної давнини на суді 5 січня 2026-го спокійно розказує один із потерпілих Олександр. Та коли пригадує епізод, як російські військові імітували їхній розстріл, запинається, його голос починає тремтіти. За мить чоловік опановує себе і продовжує відповідати на питання прокурорки. На останнє – щодо бажаного покарання для Желудкова – впевнено заявляє: «Максимально можливе».

Уранці 6 січня суддя виніс вирок – 12 років позбавлення волі для Желудкова. Це – максимальна санкція статті, за якою його обвинуватили. 

Репортаж Watchers із суду.

«Друг стиснув мою руку і прошепотів: “Сашка, тримайся”. Потім пролунав постріл» 

Передостаннє засідання у справі проти російського військового Желудкова розпочалося опівдні 5 січня у Чернігівському райсуді Чернігівської області. Як і в абсолютній більшості справ щодо воєнних злочинів, бокс для підсудних – порожній. Справу розглядають заочно. Адвоката у такі справи залучають від держави.

Слідство встановило, що Желудков у 2022-му був командиром розвідувальної роти 35-ї окремої мотострілецької бригади 41-ї загальновійськової армії центрального військового округу зс рф. Саме у цьому військовому підрозділі служили ті семеро, що затримували цивільних. 

Желудкову оголосили обвинувачення у жорстокому поводженні з цивільними та їх незаконному ув’язненні. Цим він  порушив закони та звичаї війни. Прокуратура кваліфікувала ці злочини за частиною 2 статті 28 та частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України. Це означає, що їх, змовившись, вчинила група військових. 

У справі – двоє потерпілих. Вони опізнали російського командира за фото, яке надали слідчі. Чернігівську обласну прокуратуру на суді представляла прокурорка Дар’я Павлова. Сторону захисту – адвокат Андрій Котенок, якого призначили в межах безоплатної правової допомоги. 

Поруч за столом сидить один із потерпілих – Олександр. Інший – на суд не прийшов.

За словами прокурорки Дар’ї Павлової, останній наразі служить в ЗСУ, тому не може приїхати. Однак свої свідчення він дав під час слідчого експерименту, відео якого є в матеріалах справи. 

Під час допиту Олександр розповів, що 24 лютого 2022-го разом із дружиною та родиною товариша поїхали в село Халявин до тещі. Це за 20 км від Чернігова, у бік кордону з Білоруссю. Думали, там буде безпечніше. Але за день-два російські військові окупували село. 

«Ми не виходили з двору. У будинку нас було дев’ятеро дорослих та двоє малих дітей. Усіх треба годувати, а їжа закінчувалася. Тому опівдні 17 березня ми з товаришем вирішили піти за продуктами в Чернігів. Вийшли з Халявина, пройшли метрів 300 ґрунтовкою в бік села Полуботки. Раптом побачили, як здіймається пил. Їхала російська техніка.

Ми спочатку впали на землю, думали, нас не помітять. А потім зрозуміли, що то за нами. Тож підвелися, підняли руки вгору. Під’їхала російська БМП (бойова машина піхоти – W) з сімома військовими. Вони питали, хто ми, чому серед поля… Ми сказали: їжа закінчується, йшли в Чернігів за продуктами. Командир наказав нам натягнути шапки на очі і сідати на машину. Нас повезли, як ми потім дізналися, в Полуботки», – розказав Олександр. 

На уточнення прокурорки, чому потерпілий ідентифікував російського військового як  командира, той відповів, що він єдиний мав табельну зброю і віддавав накази.

У чоловіків забрали кошти: загалом близько 800 доларів США та 10 тисяч гривень. У Олександра – два телефони. Другого потерпілого роздягли до футболки і тримали так 30-40 хвилин на морозі. 

Потім допит мали провести «полосаті». Так російські військові між собою називали дізнавачів – військових рф, які проводять допити. Але їх не було на місці. Тому цивільних чоловіків посадили в тісний холодних погріб на одному з обійсть у Полуботках, замкнули на замок. Вони провели там кілька днів.

«Погріб низький, ми стояли, зігнувшись. У туалет ходили прямо там, бо нас не виводили надвір. З їжі наступного дня дали пів літра води та банку консерви. Потім нас перевезли в село Терехівка. Це я дізнався за накладними у кіоску, де нас тримали. Там був жорсткий допит.

Спочатку військовий рф поставив питання і тут же стрельнув біля ноги. Я не встиг відповісти, – як стрельнув біля коліна. Потім – біля голови. Питали знову, хто ми, куди йшли, де знаходяться ЗСУ… Ми повторили нашу історію, про ЗСУ нічого не знали», – розказує про пережите потерпілий. 

Він додає, що руки були зв’язані, очі – закриті. Розв’язатися чоловіки не могли: російські військові погрожували, що розстріляють. 

У тому кіоску, де тримали потерпілих, було ще четверо цивільних бранців. Згодом їх усіх перевезли в інше місце, наказали лягти на землю. Коли Олександр говорить про це, його голос починає тремтіти. 

«Я лежу, чую постріли біля чоловіків. Розумію, що це їх розстрілюють. Друг намацав мою руку і прошепотів: “Сашка, тримайся”. Потім постріл біля мене. А я живий. Стиснув руку товариша, аби дати знак про це. А потім і він мою стиснув… Той, хто імітував розстріл, наказав лежати 10 хвилин і [потім] вставати», – опанувавши свої емоції, говорить потерпілий. 

Як виявилося, чоловіків відвезли в Седнів, що за 20 км від Терехівки. Імітація розстрілу була біля місцевого кладовища. 

Наостанок допиту прокурорка запитала потерпілого, яке покарання він хотів би, щоб суд призначив для обвинуваченого. Олександр відповів: максимальне, яке передбачає санкція статті. 

Адвокат Андрій Котенок під час допиту уточнив лише, чи бачив потерпілий обвинуваченого Желудкова у Терехівці чи Седневі, де відбувався допит та імітація розстрілу. Той відповів, що нікого не бачив, очі були зав’язані. Але наголосив, що Желудков – це той командир, який їх затримав і наказав посадити на кілька днів у холодний погреб в Полуботках. Там чоловіки перебували практично без їжі та доступу до туалету. 

Слідчі писали обвинуваченому в телеграм

Після допиту потерпілого учасники процесу переглядали відео зі слідчим експериментом. Він проходив через рік після подій – у березні 2023 року. На відео Олександр зі слідчим та двома понятими розповідав, де їх затримали, допитували, закрили в погребі. 

Після цього суд продовжив вивчати матеріали справи. Зокрема, слідство встановило номери телефонів, якими користувався Желудков. Суддя зачитав скріншот з телеграм-чату обвинуваченого, де слідчі повідомляли його про підозру у вчиненні злочину, викликали до суду. Однак, статус Желудкова в соцмережі  виглядає як: «В мережі давно не було».

Також сторона обвинувачення додала до матеріалів справи скріншоти статей із російських сайтів, де описують «подвиги» Желудкова в Чернігівській області. Там є і його фотографія. 

Слідство проводило експертизу вартості викраденого в потерпілого телефона. Проте прокуратура не вимагала відшкодувати його та конфісковані в потерпілих кошти.

Суддя зачитав довідку ГУР про те, які війська рф знаходилися в Халявині та Полуботках у лютому-березні 2022 року. З неї випливає, що 35-а ОМБ 41-ї загальновійськової армії центрального військового округу зс рф, до якої входив на той час Желудков, перебувала на тій території у вказаний період.

Також в матеріалах є опис того, як обидва потерпілі впізнали Желудкова серед фото інших людей як того, хто їх затримував та наказав зачинити в погребі. 

Де зараз перебуває обвинувачений, – слідство встановити не змогло. 

Доказів вини не достатньо, – адвокат

Після завершення розгляду матеріалів справи почалися дебати. Прокурорка зачитувала, які статті Женевської конвенції порушив Желудков, та в чому саме його обвинувачують. Вона просила для російського офіцера 12 років позбавлення волі та компенсацію у близько 1,3 тис гривень витрат на експертизу. 

Адвокат Андрій Котенок же під час дебатів говорив коротко: він вважає, що немає достатньо доказів вини Желудкова в цьому злочині. 

«Ми вважаємо, що докази, які навела сторона обвинувачення, не встановлюють конкретну особу, що це був саме Желудков. Був факт викрадення людини, знущання. Але ми не вважаємо, що це зробив Желудков. Наявні докази нічого не підтверджують. Тобто, прокуратура, слідчі встановили факт, що така подія була. Але, ми вважаємо, вони не встановили особу, яка це скоїла», – пояснював він у коментарі Watchers.

Він додав, що подаватиме апеляцію, аби його підзахисного визнали невинуватим у вчиненні вказаного злочину. 

Зранку 6 січня 2026 року суддя Владислав Кухта зачитав вирок Желудкову: 12 років позбавлення волі та майже 1,3 тис гривень компенсації за проведення екпертизи.