Цього року ми відзначаємо півстоліття Гельсінського заключного акту — документа, який став переломним для європейської безпеки, тріумфом прав людини та верховенства права. Він закріплює основоположні права та свободи людини та закликає до захисту безцінної спадщини наших різноманітних культур.
Нещодавно я брала участь у Конференції ОБСЄ з людського виміру у Варшаві. Під час свого виступу я тримала в руках Гельсінський заключний акт і звернулася до присутніх: Якби я розірвала його, мене би більше ніколи не допустили до участі в Конференції знову. То чому ж деякі держави-члени досі перебувають тут, коли вони поривають не просто цей папір, а саму основу ОБСЄ? Мир — це не шматок паперу. Права людини — це не просто положення в міжнародних договорах.
Протягом одинадцяти років українські хлопчики та дівчатка цілеспрямовано атакуються державами-агресорами. росія депортувала та примусово перемістила понад 19 000 українських дітей. Під прикриттям так званої евакуації, що супроводжувалася численними порушеннями міжнародного гуманітарного права, ці діти опинилися — у деяких випадках за 8 000 кілометрів від дому — у російських дитячих будинках та прийомних сім’ях. Як зазначає речниця Міністерства закордонних справ РФ Марія Захарова, під пильним “контролем держави”. Саме незаконна депортація та примусове переміщення українських дітей спонукали Міжнародний кримінальний суд видати ордери на арешт Володимира Путіна та Уповноваженої з прав дитини у його офісі Марії Львової-Бєлової.
Однак, близько 90% депортованих дітей досі перебувають під контролем росії, незважаючи на глобальні ініціативи щодо їх повернення, що призвели до 1625 випадків возз’єднання сімей, зокрема завдяки безцінній медіації Катару, Ватикану та першої леді США Меланії Трамп.
У лютому 2024 року Комітет ООН з прав дитини закликав російську федерацію припинити депортацію дітей з України та надати інформацію про кількість депортованих дітей та їхнє місцезнаходження для ідентифікації та своєчасного повернення. Цей заклик був повторений у вересні 2025 року Комітетом ООН з економічних, соціальних та культурних прав. росія продовжує ігнорувати ці рекомендації та відповідні зобов’язання, накладені рішеннями Європейського суду з прав людини та Міжнародного суду ООН.
Сьогодні понад 1,5 мільйона українських дітей опинилися в окупації, де вони не просто свідки, але й постраждалі від міжнародних злочинів. росія цілеспрямовано зазіхає на цілі сім’ї, щоб перешкодити передачі українських культурних цінностей і ідентичності з покоління в покоління.
росія знищує українську мову, політизує та мілітаризує освіту, колонізує окуповані території російськими вчителями та працівниками культури, залучає сотні колишніх учасників так званої “спеціальної воєнної операції” до навчання українських дітей у школах.
росія наполягає, що росіяни та українці — один народ. Як вдало підкреслив професор Гарвардського університету Сергій Плохій, це означає, що українці — росіяни, але не навпаки, повністю заперечуючи наше право існувати як суверенна нація. Примусове надання російського громадянства є навмисною політикою держави-агресора. Діти без російських документів стикаються з дискримінацією навіть при доступі до екстреної медичної допомоги, не кажучи вже про освіту та інші послуги на окупованих територіях. Разом із громадянством росії українські діти отримують обов’язки, включно з обороною “Вітчизни” та військовою службою.
У мережі з 164 таборів перевиховання у РФ, Білорусі та окупованій Україні за уніфікованою з ініціативи “Єдиної росії” програмою військово-патріотичних заходів українських дітей готують до участі у бойових діях та завоюванні нових територій.
Ось дві фотографії: на першій – російський солдат, який приймає українських дітей у таборі “Гвардієць” у Пензенській області. На другій — російський солдат, який зустрічає юнаків 18-20 років із нових окупованих територій під час цьогорічного весняного призову до Збройних сил РФ, що збільшив потугу держави-агресора щонайменше на 600 осіб. Ці фотографії майже ідентичні, так само як програми в таборах для дітей та на російських навчальних полігонах для солдатів.
Покарання за вчинення злочину завжди індивідуальне. Проте наша відповідальність перед цими дітьми та майбутнім регіону ОБСЄ є колективною. Порушення, вчинені щодо українських дітей, містять ознаки геноциду, замаху на примусову мобілізацію, планування злочину агресії та нелюдського поводження. За кожен із цих злочинів держави, представлені тут, несуть erga omnes зобов’язання — запобігати, протидіяти та притягувати винних до відповідальності.
На мою думку, ОБСЄ повинна посилити свою роботу у кількох важливих напрямках:
– переосмислити міжнародне гуманітарне право, зокрема через пряму заборону мілітаризації та політизації освіти, а також насильницької передачі дітей з окупованих територій до сімей держави-окупанта;
– зміцнити механізми імплементації міжнародного гуманітарного права, особливо через кращу координацію та гармонізацію санкційної політики держав-членів;
– підвищити ефективність Московських механізмів через моніторинг реалізації їхніх рекомендацій, зокрема шляхом призначення спеціального доповідача;
– забезпечити функціонування гуманітарних коридорів для повернення українців на території під контролем України;
– чинити реальний тиск на росію, щоб зупинити мілітаризацію освіти та примусову паспортизацію, а також максимально використовувати механізми ОБСЄ для моніторингу та реагування на нарощування військової потуги росії з порушенням її зобов’язань.
Історія судитиме нас не за тим, що ми говоримо сьогодні, а за тим, що ми робимо завтра — не за обіцянками, які даємо, а за обіцянками, які дотримуємо.
_______________________
Тексти рубрики Погляди відображають винятково точку зору автора. Точка зору редакції Watchers може з нею не збігатися.