Заявниця, директорка видання Paris-Match, була притягнута до кримінальної відповідальності за опублікування двох фото учасників судового засідання у резонансній кримінальній справі без відповідного дозволу. Йшлося про фотографію свідка (зроблену під час його свідчень і на цій фотографії також було видно обвинуваченого, який сидів у заскленій кабінці) і фотографію обвинуваченого (зроблену під час очікування його вироку, коли він також перебував у кабінці для обвинувачених).
Відповідне положення закону забороняє з моменту відкриття судового засідання запис та публікацію зображення. Однак ця заборона не є абсолютною, і за заявою, поданою в засіданні, головуючий в судовому засіданні може дозволити зйомку, якщо дебати ще не розпочалися і за умови, що сторони або їхні представники та прокуратура дають на це згоду.
Національні суди виходили з того, що в даному випадку обидві спірні фотографії були зроблені без дозволу після початку судового розгляду і до винесення вироку, отже, їх поширення суперечить відповідним положенням закону; публікація не становила суспільний інтерес і інтрузивно втручалась в приватність відповідних осіб; заборона не порушує принципу публічності судових засідань, оскільки громадськість і журналісти завжди мають доступ до зали судового засідання під час публічних судових засідань; суддя зобов’язаний стежити за дотриманням пропорційності відповідних прав, свободи інформації та інших інтересів, зокрема спокою судових дебатів, який частково залежить, у такому медійному процесі від впевненості у відсутності публікації знімків, які могли б вплинути на спонтанність і щирість показань та поведінки як обвинувачених, так і свідків, а також від права на зображення відповідних сторін, яке має бути збережене в суді; здійснення свобод в контексті медіа передбачає обов’язки та відповідальність і може підлягати обмеженням або санкціям, передбаченим законом, які є необхідними заходами в демократичному суспільстві для захисту репутації або прав інших осіб, або для забезпечення авторитету та безсторонності судової влади. В якості покарання заявниця мала заплатити штраф 2000 євро.
У відповідь на скаргу заявниці Європейський суд з прав людини визнав, що втручання у право заявниці за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) було згідно із законом та з легітимною метою, а саме захист репутації або прав інших осіб та авторитету і безсторонності суду.
У принципі чогось особливо нового щодо застосовних стандартів ЄКПЛ в контексті необхідності в демократичному суспільстві в цій справі немає. Єдине що звертає увагу, так це розгляд питання щодо фото учасника кримінальної справи, зроблене в судовій залі.
ЄСПЛ нагадав, що:
- – інформаційна місія неодмінно передбачає «обов’язки та відповідальність», а також обмеження, які преса не повинна перевищувати, зокрема щодо захисту права на приватне життя обвинувачених у кримінальних провадженнях та презумпції невинуватості;
- – той факт, що кожна особа, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, має право, відповідно до статті 6 § 2 Конвенції, вважатися невинуватою доти, доки її вина не буде доведена, також враховується при зважуванні різних інтересів, яке має здійснити Суд;
- – договірні держави мають певну свободу оцінки для визначення необхідності та обсягу будь-якого втручання у свободу вираження поглядів, захищену статтею 10 Конвенції, зокрема коли йдеться про зважування суперечливих приватних інтересів.
Суд також вказав, що він уже встановив низку критеріїв, що мають застосовуватись для зважування прав: внесок у дискусію, що становить суспільний інтерес, популярність особи, про яку йдеться, вплив на кримінальне провадження, обставини, за яких були зроблені фотографії, зміст, форма та наслідки публікації, а також суворість накладеного покарання.
ЄСПЛ відмітив, що національні суди належним чином застосували критерії, встановлені в його практиці.
Щодо суспільного інтересу: апеляційний суд не виключив, що поведінка обвинуваченого під час судового процесу може дійсно становити інформацію, що має значення для громадськості. Однак, він же й нагадав, що журналісти є вільними у публікації коментарів або малюнків і можуть також надавати уточнення щодо поведінки та одягу обвинуваченого та свідків. Зі свого боку, заявниця не пояснила, чому законні засоби, доступні пресі, яка мала вільний доступ до зали судового засідання, для детального висвітлення поведінки одного з обвинувачених, не дозволили їй достатньо поінформувати громадськість з цього приводу. З іншого боку, заявниця не пояснила, яким чином фотографія одного зі свідків у суді, зроблена під час його свідчень, могла сприяти дискусії, що становить суспільний інтерес.
Щодо публічності: сам факт того, що особа є об’єктом кримінального переслідування, не виправдовує її поводження так само, як з публічною особою, яка добровільно піддає себе публічності, і не може позбавити її захисту, передбаченого статтею 8 ЄКПЛ.
Спосіб отримання фото: обидві спірні фотографії були зроблені без дозволу та без відома осіб, які на них зображені. Як апеляційний суд, так і Касаційний суд зазначили, що особи, які були сфотографовані, «не могли очікувати, що стануть об’єктом фотозйомки».
На думку Суду, фотографії у цій справі не можуть вважатися такими, що не мають впливу на імідж відповідних осіб, їхнє право на приватне життя та принцип презумпції невинуватості, оскільки на момент їх опублікування оскарження ще тривало.
Характер і тяжкість призначеного покарання: за обставин цієї справи розмір призначеного штрафу не є непропорційним з огляду на легітимні цілі, що переслідуються.
ЄСПЛ визнав скаргу неприйнятною.
