Суддю Мар’їнського районного суду Донецької області Сергія Ліпчанського, відрядженого до Апостолівського райсуду Дніпропетровщини, 12 листопада відсторонили від здійснення правосуддя. Таке рішення ухвалила Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя. 

Ліпчанського підозрюють в участі у схемі, що дозволяла чоловікам призовного віку незаконно отримувати відстрочку від мобілізації та підстави для виїзду за кордон. 

Дисциплінарну скаргу щодо судді подало Державне бюро розслідувань у межах кримінального провадження щодо колишнього працівника Мар’їнського суду Романа Дмитрієва, що дав викривальні свідчення на Ліпчанського.

Детальніше — у матеріалі Watchers.

Що відомо про суддю

Сергія Ліпчанського призначили суддею Мар’їнського райсуду Донецької області у 2007 році — тоді він отримав п’ятирічний строк повноважень за указом Президента. У 2012 році Верховна Рада вже обрала його на цю посаду безстроково.

У березні цього  року суддю відрядили до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, оскільки через зміну територіальної підсудності він не міг відправляти правосуддя в Мар’їнському райсуді.

За час роботи в судовій системі Ліпчанський неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності. У 2012 році він отримав сувору догану за грубу недбалість, а також позбавлення доплат до посадового окладу на три місяці. Йшлося про  ухвалення суддею рішень із грубими процесуальними порушеннями: накладення арешту на майно третіх осіб, безпідставне затягування процесу, несвоєчасне внесення ухвали до Єдиного реєстру судових рішень.

У 2013-му тоді ще Вища рада юстиції розглядала подання про його звільнення за порушення присяги, однак це рішення не підтримала більшість її членів. Суддю звинувачували у низці грубих порушень процедури в одній із цивільних справ: неналежне повідомлення сторін, суперечливі дані про набрання рішенням законної сили, видачу виконавчого листа під час відпустки судді, відкриття провадження за нововиявленими обставинами до того, як рішення стало чинним.

У 2020 році суддю покарали суворою доганою з позбавленням доплат до посадового окладу на три місяці за накладання арешту на майно людини, яка не була стороною процесу, фактично втрутившись у роботу державної виконавчої служби та порушивши право власності цієї людини. У 2021-му — ще однією суворою доганою з тримісячним позбавленням доплат за грубу недбалість під час затвердження мирової угоди, а саме: суддя, не маючи в справі договору поруки та правовстановлюючих документів на землю та ігноруючи арешт ділянки й права кооперативу, дозволив розпорядитися нею в медах спору про позику.

Цього року скаргу на суддю подало Державне бюро розслідувань. Ліпчанського підозрюють у сприянні незаконному переправленню людей через державний кордон, умисному внесенні неправдивих даних до автоматизованої судової системи, складанні та видачі завідомо неправдивих офіційних документів, а також у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України. 

За даними ДБР, Ліпчанський у змові з працівниками Мар’їнського райсуду ухвалював фіктивні рішення, які давали чоловікам призовного віку можливість отримати відстрочку від мобілізації та підстави для виїзду за кордон, й отримував по три тисячі доларів за кожне рішення. Йдеться про справи щодо розірвання шлюбу, позбавлення матері батьківських прав і встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Ці рішення ухвалювалися без фактичної подачі позовів, без участі сторін, із порушенням територіальної підсудності та на підставі вигаданих обставин. Загалом із 24 лютого 2022 року до 11 листопада 2024 року Ліпчанський виніс 124 таких рішення.

21 серпня Вища рада правосуддя дала згоду на арешт судді. Прокурор Яків Слюсаренко зазначив, що в травні цього року батько судді придбав квартиру в окупованому Кураховому з «невідомою метою». На думку обвинувачення, це може свідчити про потенційні наміри користуватися житлом на непідконтрольній території та створювати ризики виїзду. Саме цим прокурор обґрунтував необхідність арешту Ліпчанського, щоб запобігти його втечі під час слідства.

Показання Романа Дмитрієва: як працювала схема

За версією слідства, саме під керівництвом виконувача обов’язків голови Мар’їнського суду  Сергія Ліпчанського сформувалася група, до якої входили заступник керівника апарату, секретар судового засідання та помічник судді Роман Дмитрієв. 

Його призначили помічником судді у грудні 2021 року. До цього він багато років працював у правоохоронній сфері. Після роботи в суді Дмитрієв перейшов до прокуратури: у 2023 році став прокурором-стажистом Донецької обласної прокуратури, а у 2024-му три місяці працював прокурором Курахівського відділу Покровської окружної прокуратури.

Слідчі стверджують, що Ліпчанський залучив Дмитрієва до цієї схеми ще в травні 2024 року, коли той офіційно працював прокурором. Зі слів Дмипієва, 7 травня 2024 року під час святкування дня народження суддя Ліпчанський запропонував йому брати участь у схемі ухвалення фіктивних рішень у справах щодо сімейних спорів. Ліпчанський пояснював, що може ухвалювати такі рішення без фактичної участі сторін. А щодо законності такого рішення нібито сказав, що це його «особисті проблеми як судді, і він особисто приймає такі рішення».

У дисциплінарній скарзі зазначено десять справ, рішення в яких давали позивачам або заявникам право на відстрочку від призову на військову службу, згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Саме ці справи, разом із показаннями Дмитрієва, стали основою дисциплінарної скарги.

— Я кваліфікував дії судді, і як умисні, і як недбалі — залежно від конкретної судової справи. Проте після появи нових обставин та набуття законної сили вироком суду,  яким затверджено угоду про визнання винуватості Романа Дмитрієва, вважаю за необхідне кваліфікувати дії судді Ліпчанського як умисні у всіх справах, зазначених у дисциплінарній скарзі, — сказав під час розгляду скарги дисциплінарний інспектор Ігор Тронь.

Дмитрієва засудили до 5 років позбавлення волі, з забороною на 2 роки обіймати посади в судових органах та з конфіскацією всього майна. Зрештою, він уклав угоду зі слідством і його звільнили від відбуття цього покарання з випробувальним строком 3 роки.

За двома справами, що перебували у провадженні судді Ліпчанського, встановлено, що Дмитрієв обіцяв «допомогу» в отриманні потрібних рішень за винагороду близько три тисячі доларів США. Матеріали досудового розслідування містять докази отримання ним цих коштів на банківський рахунок батька судді Ліпчанського на суму, еквівалентну 1 500 доларам, а також подальшого зняття цих коштів самим суддею.

Системні порушення 

За словами дисциплінарного інспектора, у частині справ Ліпчанський ухвалював рішення ще до завершення строку, передбаченого для подання відзиву, фактично позбавляючи відповідачів права на захист. Суддя також не надсилав сторонам ухвал про відкриття провадження та копій позовних заяв, а в рішеннях не було посилань на жодні докази — зокрема, на умови проживання дитини, рівень доходів батька чи ставлення дитини до матері.

Окремо Тронь зазначив, що в усіх десяти справах із дисциплінарної скарги суддя не перевірив місце проживання відповідачів, що є базовою вимогою для визначення підсудності та належного повідомлення сторін.

У справах про позбавлення батьківських прав суддя посилався на матеріальне становище батька чи умови проживання дитини, але не вказував, звідки отримав ці дані, адже висновків органів опіки не було. Органи опіки, у свою чергу, підтвердили ВРП, що жодних документів від судді не отримували й до справ не залучалися. В самих рішеннях не було посилань на жодні докази, які підтверджували б встановлені ним юридичні факти.

— Ці справи стосуються розлучень, позбавлення батьківських прав тощо. І в цих судових рішеннях суддя посилається на матеріальне становище батька, умови проживання дитини. Водночас не вказує, на підставі чого суддя зібрав ці дані, враховуючи те, що висновок органів опіки піклування відсутні, — пояснив Тронь.

Суддя визнавав людей недієздатними без судово-психіатричної експертизи та призначав опікунів — так само без подання органів опіки. У частині справ не був сплачений судовий збір, але провадження все одно відкривалися. 

Члени палати запитували доповідача, чи доведено факт фактичного використання цих рішень для відстрочки. Доповідач пояснив, що слідство зосереджувалося на незаконності способу ухвалення рішень, а не на подальшій реалізації прав.

— Чи можемо ми стверджувати, що воно [рішення] автоматично надало право на відстрочку і як наслідок, чи скористалась таки правом особа, яка зверталась? — запитав член палати Сергій Бурлаков.

— Рішення суду — це документ, який надає це право на відстрочку. Чи скористалися ці особи таким правом, чи не скористалися, чи звертались до ТЦК — мною не встановлювалося, – пояснив Тронь.

Дистанційне правосуддя

Особливо увагу доповідач звернув на те, що Ліпчанський ухвалював рішення, перебуваючи в іншому регіоні, а не за місцем розташування суду. За даними досудового розслідування, електронний підпис судді використовувався з компʼютера його помічниці, що формально створювало можливість ухвалювати рішення від імені судді будь-ким.

— Чи я вірно розумію з вашої відповіді, фактично ви вказуєте, що рішення ухвалювалися не суддею? Чи ви маєте на увазі, що рішення ухвалювалося суддею, але підписувалася іншою особою?  — уточнив Бурлаков.

— Мені невідомо, як саме суддя співпрацював зі своїм помічником, тому я не можу це стверджувати. Але сам факт передачі [такої] можливості своєму помічнику, я вважаю, що це є дисциплінарним проступком.

Члени палати уточнили, чи встановлено, що суддя особисто не підписував паперові примірники рішень. Доповідач пояснив, що паперові примірники містять власноручний підпис Ліпчанського. Однак проблема полягає не так в документах, як в тому, що інша людина мала технічну можливість підписувати будь-які судові рішення від його імені, що створює неприпустимий ризик маніпуляцій. Тронь також звернув увагу, що окремі рішення були прийняті в Кураховому, хоча, за даними досудового розслідування, в цей час суддя фізично перебував у Київській області. Це підтверджується інформацією провайдера про місце входу в автоматизовану систему документообігу.

— Суддя пояснює, що йому надсилалися по месенджерах дані. Яким чином суддя контролював ці дані, яким чином дотримувалась інформаційна безпека передачі цих рішень… І ЦПК не передбачено можливості дистанційної участі судді в при судовому розгляді справи, — сказав дисциплінарний інспектор. 

Він також додає, що учасники окремих справ заявили, що не подавали позовів і не брали участі в жодних засіданнях, й апеляційні суди скерували матеріали на відновлення проваджень.

Позиція захисту

Представник судді Дмитро Нікіфоров заявив, що матеріали дисциплінарного провадження значною мірою спираються на дані кримінальної справи, тоді як, на його думку, ці провадження мають розглядатися окремо. Він наголосив, що частина доказів — зокрема протоколи допитів та угода про визнання винуватості іншого фігуранта — не можуть вважатися достовірними або такими, що набули законної сили.

— Протоколи допиту, на які зараз можуть посилатися сторони, вони навіть не будуть вивчатися судом під час розгляду кримінального провадження і не мають ніякого значення. І якщо ми кажемо, наприклад, про ту ж угоду про визнання винуватості. Дмитрієв надавав покази для укладення цієї угоди, перебуваючи в СІЗО. Відповідно, ми не знаємо, які мотиви слугували для надання тих чи інших показів, але очевидно, що після них і затвердження угоди він вийшов із СІЗО й отримав умовний термін, — сказав Нікіфоров.

Захист також заперечив твердження про те, що вирок у пов’язаній кримінальній справі вже набув законної сили, оскільки це рішення оскаржене.

— Суд під час затвердження угоди навіть не слухає пояснення сторін, а лише роз’яснює їм права. Тобто Дмитрієв не давав жодних показів. Може просто оманливо здатися, що є вирок, у якому зафіксовані обставини. Але ж насправді підозрюваний не давав покази в суді жодні. І ми працюємо лише з його протоколом допиту. А також дисциплінарний інспектор посилався на протокол допиту [помічника судді] Махно. На той час, вона була свідком. Зараз вона є підозрюваною в кримінальному провадженні. І цей протокол також не може бути використаний як достовірне джерело інформації. 

Захист стверджує, що дисциплінарний інспектор не довів, які саме права учасників процесу були порушені суддею настільки, щоб це стало підставою для дисциплінарної відповідальності. Адвокат пояснив, що порушенням могло б бути, наприклад, неправильне визначення підсудності, яке позбавляє особу доступу до правосуддя через затримку та повторне оскарження. Проте, за його словами, в наданих матеріалах не доведено, що у розглянутих справах учасники процесу зазнали таких наслідків.

— Важко не погодитись, щоб був швидкий розгляд справ. Але ж не було скарг інших учасників на це. І очевидно, що вони не могли не знати про ці судові рішення, оскільки їхні дані вносилися в систему Д3 і їм мали приходити повідомлення. Але ніяких скарг від учасників процесу не було. 

Також Нікіфоров сказав, що не встановлено умислу судді чи фактів підриву авторитету правосуддя — лише припущення й окремі обставини, які, за словами адвоката, не складають єдиної логічної картини. 

Захист заперечив і кваліфікацію дій судді як умисного порушення прав людини, наголошуючи, що мова має йти саме про права учасників процесу — позивача чи відповідача, а не державних органів. На думку адвоката, у матеріалах не доведено, які конкретно права сторін були порушені та які негативні наслідки це спричинило. Він також зауважив, що ця підстава дублює норми про істотне порушення процесуального права і має бути чітко відмежована.

— Цивільна справа створює тільки ті права й обов’язки, які випливають із самого судового рішення. А те, що судове рішення надає додаткові права, які передбачені іншими законами, це вже інше питання. І те, чи скористалися цими цим правом на відстрочку військовозобов’язані, чи вони виїжджали за межі України, чи ні — це так само не встановлено і в рамках кримінального провадження.

Тронь уточнив, що у двох справах про позбавлення батьківських прав самі жінки, щодо яких ухвалювалися рішення, заявили, що не подавали позовів і жодного спору не було. Вони звернулися до апеляційного суду з вимогою скасувати ці рішення як незаконні. Це спростовує твердження судді про те, що «правопорушення мають заявляти самі учасники, й вони не заперечували».

Пояснення судді

Суддя Сергій Ліпчанський заявив, що повністю підтримує позицію захисту. Він наполягав, що всі справи, зазначені у дисциплінарній скарзі, були в наявності, а питання щодо підписів чи оформлення позовних заяв з’ясовувалися під час судових засідань. За його словами, позивачі особисто підтверджували, що зверталися до суду, тому підстав для сумнівів у достовірності документів не було.

Суддя також заявив, що судовий збір у справах був сплачений або заявники були від нього звільнені з огляду на матеріальний стан. Усі необхідні процесуальні дії, за його словами, були виконані. Щодо швидких строків розгляду справ, Ліпчанський зазначив, що не вважає це порушенням:

— В мене було навантаження приблизно 2,5-3 000 справ на рік, тому затягувати будь-які справи просто неможливо. І основне — органи опіки піклування. Всі вони завжди були приєднані до картки в D3 й автоматично отримували всі ухвали та рішення суду. Всі рішення суду, також і інші процесуальні документи я намагаюсь негайно відправляти до Єдиного реєстру судових рішень. Тобто не отримати будь-яке судове рішення просто неможливо. Хто хоче, той отримує. Хто не хоче, знайде багато способів затягнути процеси й скаржитись в будь-якій інстанції судової влади.

Тронь попросив прокоментувати, чому, на його думку, Дмитрієв стверджує, що саме суддя запропонував йому участь у схемі:

— Я читав протокол допиту Дмитрієва і спростовую все, що він там сказав. Так, дійсно, від початку повномасштабного вторгнення я бачився з ним в цей єдиний день — 7 травня 2024 року. 

Ліпчанський поставив під сумнів достовірність показань Дмитрієва й звернув увагу, що той визнав вину та дав свідчення щодо інших людей лише після тривалого перебування в СІЗО — майже через рік після обшуків і вручення йому підозри.

Доповідач звернув увагу, що серед десяти справ, зазначених у скарзі, значна частина стосувалася людей, пов’язаних із самим судом: працівників Мар’їнського райсуду або родичів його співробітників. Суддю запитали, чи не вважав він за необхідне заявити самовідвід у ситуаціях, коли позивачами чи заявниками були працівники установи, яку він очолював, або чоловіки його помічниці й секретаря. У відповідь Ліпчанський зазначив, що підстав для самовідводу, визначених Цивільним процесуальним кодексом, він не вбачав, а тому не заявляв.

Окремо Тронь зупинився на фінансових операціях, зафіксованих у матеріалах слідства: мова про кілька траншів, які Дмитрієв переказував на рахунок батька судді. Він попросив Ліпчанського пояснити походження цих коштів та причини переказів. Це запитання представник судді Нікіфоров порадив клієнту не коментувати в межах дисциплінарного провадження, оскільки пояснення щодо цих транзакцій сторона захисту планує надавати вже під час розгляду кримінальної справи в суді.

Але Ліпчанський пояснив, що з 2015 року має довіреність на розпорядження батьковою пенсійною карткою, регулярно знімає гроші й виконує його прохання. На уточнення про великі суми зняття протягом кількох днів він відповів, що не відстежує джерела конкретних надходжень і просто знімає кошти, які заходять на картку.

Тоді члени Другої дисциплінарної палати почали по черзі розбирати конкретні справи, на яких ґрунтується скарга ДБР.  Перешим був позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, що навіть не був підписаний. На запитання, чому суддя не виніс ухвалу про усунення недоліків, Ліпчанський визнав, що так вимагає закон, але пояснив свої дії «зайвий формалізм» і «економією часу в умовах війни».

У цій же справі він не залучив обов’язковий орган опіки та піклування. Суддя визнав це помилкою, яку, за його словами, «міг пропустити через велике навантаження».

Члени палати звернули увагу, що у деяких  справах взагалі не було квитанцій про сплату судового збору. Ліпчанський пояснив, що перевірка сплати  — «обов’язок помічників», хоча закон передбачає ухвалу про залишення заяви без руху у такому випадку. Чому такої ухвали не було, він «не зміг пояснити».

Палата зауважила, що в кількох справах суддя сам встановив відповідачам 15-денний строк на відзив, але призначав судові засідання вже через 6-7 днів. Він пояснив це «власним навантаженням».

—  Ви всі справи так розглядаєте? — запитав Сергій Бурлаков.
—  Ну, фактично, яке навантаження —  так і розглядаю, — відреагував Ліпчанський.

Територіальну підсудність суддя визнавав, спираючись лише на адресу, вказану позивачем, без додаткових перевірок. У більшості справ не було доказів повідомлення відповідачів. Ліпчанський пояснив, що сторони могли бути повідомлені SMS або телефоном, хоча підтверджень у матеріалах немає. Іноді рішення не надсилалися через «відсутність поштових марок».

Суддя визнав, що під час активних бойових дій перебував у Києві, тоді як секретарі залишалися в Кураховому. Матеріали справ надсилали йому у месенджери. Він ухвалював рішення дистанційно, не маючи паперових матеріалів і не перебуваючи в будівлі суду. На запитання, чи вважає це допустимим, відповів, що «це недобре», але війна, на його думку, створила ситуацію, яку закон прямо не передбачає.

Член палати Олексій Мельник поцікавився, як Ліпчанський контролював роботу апарату суду. Суддя повідомив, що з початку повномасштабної війни половина працівників пішла у відпустки без збереження зарплати, а в 2023-2024 роках фактично працювало близько 10-12 людей. На запитання, чи добре він знав цих працівників і як здійснював контроль, Ліпчанський відповів, що це «повноваження керівника апарату», а він лише отримував від нього інформацію. Відповідальною за кадрову роботу він назвав Пилипенко — кадровика суду.

Саме на її прикладі члени палати звернули увагу, що Ліпчанський за пів року ухвалив щодо її сім’ї кілька рішень, які суперечать одне одному за ключовими фактами.

В одному рішенні суддя встановив, що дитина проживає з батьком, він повністю її утримує, забезпечує всі умови та має «високий стабільний дохід», що нібито підтверджується довідками, яких у справі не було. Однак за три місяці до цього Ліпчанський надав матері дозвіл вивезти цю ж дитину на окуповану територію, виходячи з протилежних фактів: що дитина проживає з матір’ю, батько аліменти не сплачує та участі у вихованні не бере. Ще раніше, за пів року від цих подій, він розірвав шлюб між тими ж сторонами — без участі позивачки в суді, хоча вона працювала в тому ж суді. На запитання членів палати, як могли з’явитися такі суперечливі висновки та чому в текстах рішень він описував факти, яких не було у матеріалах справ, Ліпчанський відповів, що не пам’ятає цих рішень і «працював із тими документами, які подавали сторони». 

— Вам взагалі поняття честь, совість, відповідно до наших показників визначення, відоме? — запитав член палати Олексій Мельник.
— Так.
— Ви діяли професійно в такому випадку? — уточнив Мельник.
— Так.

Зрештою Друга дисциплінарна палата ВРП ухвалила рішення тимчасово відсторонили від здійснення правосуддя. Відсторонення діятиме до ухвалення рішення про звільнення судді з посади або скасування рішення палати.