У серпні цього року спливає дворічний термін повноважень третього складу Громадської ради доброчесності. Це – орган, створений для сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів в оцінюванні чинних суддів та доборі кандидатів на посади суддів. Вперше він був створений у результаті судової реформи 2016 року. 

Громадська рада доброчесності складається з двадцяти членів. П’ятеро членів нинішнього складу достроково склали повноваження через особисті причини чи у зв’язку з мобілізацією. Та згодом до роботи ради долучилися додаткові члени. Тож сьогодні у складі ГРД – 17 чинних членів.

Як змінилася робота ГРД упродовж двох років, чому нинішній склад ради переглядає свої рішення, чи можлива робота ГРД на волонтерських засадах. Ці та інші питання Watchers поставив співкоординаторці ГРД, експертці з антикорупції Центру політико-правових реформ Ользі Піскуновій та членкині ради, виконавчій директорці правозахисної організації Медійна ініціатива за права людини Тетяні Катриченко.

Ви — вже третій склад Громадської ради доброчесності і в своїй роботі відрізняєтеся від двох попередніх. З одного боку, як на мене, глибше аналізуєте досьє суддів і кандидатів, з іншого, обсяг інформації, яку треба опрацювати щодо кожного судді чи кандидата, – значно зріз. І це точно впливає на темпи роботи.

Ольга Піскунова: Давайте таки одразу нагадаємо, для чого була створена ГРД. Далеко не всі знають або пам’ятають це. Плюс – була тривала перерва в її роботі (Вища кваліфкомісія суддів, що не працювала з листопада 2019 року до червня 2023 року – W), тому варто нагадати про причини її створення. 

Після Революції Гідності, коли довіра до судової влади була мізерною, залученість громадськості до формування та діяльності державних органів мала сприяти її зростанню. 

Так чи інакше ми всі залучені до судової системи, навіть якщо не ходимо в суди, але є ті, хто після розгляду справ у всіх інстанціях в Україні звертається в Європейський суд з прав людини, який змушує Україну сплачувати відшкодування за порушення їхніх прав у судах. Тобто ми з вами, як платники податків, платимо за судові помилки. Саме тому очищення судової системи має бути завданням не лише правників, а й всього суспільства. 

На початку нашої каденції ми дискутували із членами ВККС: що гірше — коли в суді зовсім немає судді з повноваженнями розглядати справи чи коли там є суддя, який приймає неправосудні рішення. І в підсумку ми з колегами з ГРД дійшли висновку, що другий варіант приносить більше шкоди державі. Власне, через можливість накладення зобов’язання Європейського суду з прав людини СПЛ щодо сплати компенсації.

Тетяна Катриченко: Так, 2014 року довіра до судової влади була мінімальна. Це підтверджували опитування громадської думки, хоча дехто трактує їх по-своєму. 

Майдан показав, що не лише київські, а й суди в регіонах виносили рішення за вказівкою тодішньої центральної влади. І цьому підтвердження – заява Ірини Мамонтової, уже колишньої судді Оболонського райсуду Києва (єдина суддя, яка не арештувала учасників акцій протесту – W). Вона, нагадаю, розповідала, що тоді з Адміністрації президента була вказівка – позбавляти прав учасників, зокрема, протестних акцій, та кидати активістів за грати. Така ситуація сформувала суспільний запит на зміни в судовій системі. І була спочатку створена тимчасова слідча комісія у Верховній Раді, що приймали скарги на суддів, а згодом — Громадська рада доброчесності. 

Ми, як держава і суспільство, дійшли до того, що громадськість повинна бути спостерігачем і в певних випадках подавати свою позицію в інтересах суспільства і демократії. Тобто сказати: це – доброчесно, а це – ні. 

Якщо ми говоримо про певні проміжні результати роботи нинішнього складу ГРД, то треба, в першу чергу, оцінювати якість, а не кількість опрацьованих кейсів. 

Знову ж таки, згадаймо період Революції Гідності. Тоді правоохоронна, судова система перебували у певній бульбашці, у громадян не було відчуття, що вони можуть знайти в них захист. І якраз роль ГРД — розконсервувати цю систему і показати, що нам потрібно, щоб ви, судді, гарантували захист, в першу чергу, основоположних прав і свобод.

Ваша рутинна робота також відрізняється від роботи попередніх членів ГРД. По-перше, Національне агентство з питань запобігання корупції відмовилося готувати витяги щодо суддів і кандидатів, які беруть участь в суддівських конкурсах, нині це роблять інспектори ВККС. Раніше досьє з закритими персональними даними публікувалися на сайті ВККС, і ГРД працювали з ними. Після введення воєнного стану їх закрили, тож тепер вам треба приходити у будівлю комісії, щоб з ними ознайомлюватися. І також брати участь в засіданнях. Як це впливає на роботу?

О.П.: Ми безперечно спиралися на досвід попередніх двох каденцій, але змогли будувати свій шлях. 

Так, перший склад ГРД був сформований у 2016 році, лише в кінці якого було запроваджено електронні декларації для державних службовців. До того були паперові декларації, малоінформативні. І вони були доступні лише всередині органів державної влади. Відкриття декларацій надало можливість детальніше перевіряти доброчесність суддів і кандидатів. 

Та ми не дарма спочатку згадували суддів Майдану, оскільки доброчесність не замикається на тому, на якій машині їздить суддя або скільки метрів квадратних в його квартирі.

Сьогодні чимало кандидатів, які не були суддями, подаються на конкурси. І для мене важливо, чи усвідомлюють вони, що означає служити Українському народу? Якими інтересами керуються, коли виносять рішення у справі? Коли вибирають, якою машиною їздити і в якій квартирі жити? Або на кого оформити майно? Я думаю, варто виходити з цих питань.

Якщо говорити про взаємодію з ВККС, то ми поступово переходимо до партнерських відносин, принаймні з цим складом. Попередні склади ГРД були у конфронтації з комісією, і другий склад, наприклад, мав не лише виконувати свої повноваження, а й підсвічувати дивні рішення ВККС.

Т.К.: Так, у нас немає кардинальних розбіжностей, але, звісно, ми не є частиною ВККС або друзями її членів. Ми можемо бути повноцінними партнерами, які бачать недоліки один одного. І ми не можемо бути квазі-ВККС і перевіряти все, що й вони. Ми оцінюємо збоку і роботу комісії, і можливу наявність в біографії судді чи кандидата ознак певної поведінки, яка свідчить про його/її недоброчесність. 

Я переконана, що ми не повинні міряти гаражі, причепи, шукати три помилки в декларації… Це робить ВККС. Наше завдання – шукати деталі, які викривають, чи вказують на [не]доброчесність. Наприклад, суддя стверджує, що не має авто, але користується при цьому авто батьків і періодично вчиняє ДТП на ньому. Або адвокат не показує зовсім доходів від своєї діяльності. Це точно викликає сумніви.

Поправте мене, якщо помиляюся, але ви – перший склад ГРД, який переглядає свої висновки та інформацію щодо суддів і кандидатів. Чимало судових позовів було до попередніх представників ради, оскільки судді доводили, що відповіли на претензії ГРД, але вона не змінила своє рішення.

Т.К.: Одразу зазначу, що ні перший, ні другий, ні третій склад ГРД не застрахований від  судових позовів. Те, що ми переглядаємо рішення попередніх складів, – це частина нашої роботи. Ми ж маємо оновлювати інформацію.

Ми максимально намагаємось налагодити комунікацію з суддями. Тобто спочатку готуємо проєкт рішення, драфт і чекаємо відповіді судді чи кандидата. З ліченими суддями не було комунікації  упродовж двох років тільки тому, що вони не вказали свою електронну адресу. Один суддя сказав мені, що не зобов’язаний мати електронної пошти (посміхається – W). Це – ремарка.

Громадська рада доброчесності – це не квазі-ВККС. Ми не маємо написати таке рішення, як ВККС. Не всі члени ГРД є юристами. Ми маємо право на припущення як представники суспільства, на оцінку поведінки… 

В результаті, якщо є підстави, готуємо дві форми рішення: висновок або інформацію. І не погоджуюся, що інформація має менше значення, ніж висновок. Висновок – це відповідність певним критеріям, і ми зазначаємо про невідповідність їм. А коли ми готуємо інформацію, – це означає, що маємо сумніви або не вистачає ресурсів, доступів до інформації, а тому просимо ВККС звернути на неї увагу і перевірити, у тому числі відправивши запити в державні органи чи відомства. Наприклад, бачимо в інстаграмі, що кандидат часто буває за кордоном, але не розуміємо, чому. А вже ВККС може запитати прикордонну службу.

Повертаючись до питання про показники, хочу зауважити, що члени ГРД в принципі наслідували темпи ВККС. Ми домовилися про понад 60 опрацьованих кейсів на місяць, але практика показує, що і їх інколи важко опрацьовувати навіть ВККС. Один день в тиждень кожен член ГРД проводить у ВККС. Це – довготривалі засідання, вони можуть переноситися, відкладатися і так далі. Деякі співбесіди тривають про три-чотири, а той більше годин. І ми між собою жартуємо: хто в той день перелазить через паркан ВККС, оскільки ворота всі на ніч зачинені, а в нас – ще триває засідання.

Тобто ми не гальмуємо співбесіди у ВККС, ми йдемо в темпі комісії. На наше щастя, члени комісії також штучно не підганяють цей процес, вони достатньо серйозно готуються до співбесід. Звісно, маючи більше джерел інформації, можливо можуть знайти й те, що не змогли ми. 

О.П.: І зверніть увагу, у попереднього складу ГРД були періоди, коли вони штампували по 200-300 рішень щомісяця, але ми відкриваємо деякі з них – це рішення на пів сторінки, що задекларовано в електронній, а не було в паперовій декларації. Або якась інша несуттєва  річ. 

Різниця між інформацією і висновком полягає у тому, що аби пропустити кандидата чи суддю далі у конкурсі чи кваліфоцінюванні, ВККС має проголосувати проти висновку більшістю голосів. Тобто висновок має більшу вагу, і він має негативний характер, оскільки стосується невідповідності судді чи кандидата. І часом окремі громадські активісти використовують “висновок ГРД” як клеймо для суддів чи кандидатів, навіть якщо інформація (частково чи повністю) була спростована. 

О.П.: Якщо ми затверджуємо висновок, то немає сумнівів, що цей суддя чи кандидат з точки зору стороннього спостерігача є недоброчесним. І є обов’язкові речі, які ми не толеруємо – це, зокрема, рішення щодо Майдану, хоча минуло вже понад десять років і положення закону про люстрацію щодо строків – спливли. Але бачимо, що судова система досі не очищена,а тому мусимо нагадувати про той час. Сьогодні також дуже серйозно приділяємо увагу зв’язкам з рф. 

Іноді судді з усіма документами пояснюють певну ситуацію, і ми розуміємо, що так могло бути. Хоча збоку це виглядає неоднозначно. Наприклад, коли людина декларувала у 2016-2017 роках оренду житла за тисячу гривень. Будемо відверті, в переважній більшості орендодавці не хочуть офіційно укладати договори оренди, “світити” своє ім’я ще й в деклараціях судді. І, на жаль, практика латентної оренди досі зберігається. Так не повинно бути, але це явище настільки масове зараз, що ми не можемо лише через це визнавати суддів недоброчесними. 

Є судді, які відкрито негативно ставляться до ГРД, але в 95% випадків комунікують з членами ради. Це, правда, не стосується тих, хто проходить кваліфікаційне оцінювання.

Мені не подобаються  маніпуляції, на кшталт, ВККС знайшла щось більше, а ГРД – менше або навпаки. Ми не на змаганнях, ми працюємо в партнерстві. 

Зараз ми зайшли в глухий кут щодо майбутнього формату діяльності ради, і наступний склад ГРД повинен вийти з нього. Ми працюємо зараз на межі або навіть за межею людських ресурсів, бо розуміємо суспільну необхідність завершення різних конкурсних процедур у судовій  системі. 

Т.К.: Працювати на основній роботі і на волонтерських засадах бути членом ГРД – майже неможливо. Треба бути відвертими. І суспільство не очікує, що ми будемо робити фактично ту саму роботу, що робить ВККС. Цього очікує суддівська спільнота, представники якої інколи показують недовіру до членів ГРД. 

Ми часом чуємо їхні розмови на коридорах ВККС, мовляв, члени ГРД мають доступ до їх персональної інформації… Але нам потрібно дійсно знати все, щоб мати змогу оцінити [доброчесний суддя або кандидат чи ні]. Разом з тим, ніхто не позбавляв нас обов’язку зберегти в таємниці всю отриману інформацію, щоб не нашкодити суддям. І йдеться не лише про безпеку кандидатів, що безумовно дуже важливо, а й про репутацію громадськості. 

Ми багато приділяємо уваги збереженню даних суддів та кандидатів, навіть якщо судді кажуть, що “ГРД викрадають дітей”… (одна із членів ВККС у такий спосіб виразила своє побоювання витоку персональних даних під час співбесіди і сказала, що судді можуть не давати  дозвіл на опрацювання її досьє з повним доступом, бо побоюється – W). Це вже наш мем (посміхається – W).

На моє переконання, ГРД має існувати і складатися із представників широкої громадськості, а не юристів чи правників. Але неможливо мати такі високі очікування щодо роботи професіоналів, людей з високою репутацією, які два роки працюють безкоштовно. 

Якщо говорити про роботу члена ГРД у нинішньому форматі, то нам потрібен секретаріат, комунікаційник, іноді вузький спеціаліст – юрист або, наприклад, експерт щодо перевірки дисертацій. А для цього потрібне додаткове фінансування.

Натомість я пропоную інший формат роботи. Я вважаю, що член ГРД може аналізувати вже зібрану інспекторами чи членами ВККС інформацію про суддів чи кандидатів, обговорювати її з усіма членами і після цього приймати рішення щодо конкретної особи. 

Хто може оплачувати діяльність членів та секретаріату ГРД, на ваш погляд?

О.П.: Найоптимальніше було би, якби секретаріат фінансували міжнародні донори безпосередньо, без посередництва будь-яких державних чи громадських організацій. Бо це також один із елементів гарантій нашої (ГРД – W) незалежності. 

Т.К.: Або ще один варіант – ті ж громадські організації, які нас делегують у ГРД, частково можуть брати на себе фінансування роботи члена ради, а також помічника чи співфінансувати секретаріат. 

У деклараціях деяких членів ГРД йдеться про отримання винагород від Фундації DEJURE. Загалом доходи деяких членів ГРД становлять від 100 і більше тисяч в місяць. Це – типово для громадського сектору?

О.П.: Фундації DEJURE пропонувала деяким членам ГРД оплату за аналіз суддівських профайлів. І кожен вирішував: приймати цю оплату чи ні. Це не було колективне рішення. Я від цього відмовилася.

Можу сказати зі 100% точністю, що на сьогодні жодна громадська організація чи донор не впливає на рішення ГРД. У нас бувають дуже жваві дискусії під час обговорення і в процесі голосування інформація може стати висновком і навпаки. 

Т.К.: Все таки мова йде не про фінансування (ГРД з боку Фундації – W), а про оплату певних послуг з боку окремої громадської організації. 

Через серйозне навантаження дехто з членів ГРД змушений був залишити основну роботу. І суспільство в особі цієї громадської організації сказало: давайте, ми вам допоможемо. Але ніколи не йшлося про те, що ця організація чи інші мали чи мають вплив на членів ГРД. Це – підтримка представників громадянського суспільства. 

Чи вважаю я це правильним – платити гонорари за певний вид діяльності членів ГРД? Ні. Я переконана, що треба перебудувати роботу ради так, щоб член ГРД був абсолютно волонтером, незалежною особою, яка має авторитет в суспільстві. Така ж ідея була при заснуванні інституції.

Щодо загальних доходів, то у кожного з нас – різний вид діяльності і різні доходи. Все залежить і від проєктів, в яких ми задіяні. Я як керівниця МІПЛ (Медійної ініціативи за права людини – W) також маю фінансову стійкість в силу обов’язків, на мене покладених. Ця зарплата також дає мені можливість знайти юриста, який допоможе в пошуку і верифікації відкритих даних щодо судді чи кандидата. 

Чи продовжуватимете ви чи ваші колеги участь у роботі ГРД наступного складу?

О.П.: На сьогодні, стовідсоткове “так” сказали двоє членів ГРД, ще 6 чи 7 – у роздумах. На це рішення сильно впливатиме те, чи забезпечать таки роботу секретаріату. Ми очікуємо, що IDLO та DEJURE запустять проєкт, що фінансуватиметься посольством Великої Британії, і покриватиме у тому числі оплати аналітикам за збір первинної інформації для ГРД. 

Кваліфікаційне оцінювання ще далеке до завершення, плюс – сьогодні триває конкурс в апеляційні суди, скоро – добір до Вищого антикорупційного суду та його апеляційної палати. Ймовірно, ВККС буде дещо форсувати процедури. Але якщо говорити про наступний склад ГРД, то варто залучати таки членів ради, що працюватимуть на якість, а не кількість. Хай навіть буде менше членів ГРД, але вони зможуть забезпечити якісну участь громадськості і посилювати спроможність громадянського суспільства в цілому. Зупинюся трішки на цьому, оскільки шириться заява про необхідність продовжувати строки повноважень міжнародних експертів, які також беруть участь у судовій реформі (Громадська рада міжнародних експертів відбирає кандидатів у судді Вищого антикорупційного суду та його апеляційної палати, повноваження ГРМЕ закінчуються у травні 2026 року – W).

Україна не може все життя покладатися на міжнародників, і це в тому числі питання нашої спроможності як держави, як кандидатки на членство в ЄС. Тому нам потрібно всередині держави теж працювати над тим, щоб розвивати наше громадянське суспільство. І якраз ГРД є одним із тих маркерів, наскільки наше громадянське суспільство є сильним і впливовим у державі. 

Т.К.: Після майже двох років роботи я дуже збентежена питанням, хто саме може бути наступним складом ГРД. Я пропоную фаховим журналісткам, у тому числі вам…

Важливо й те, що якщо робота ГРД виглядатиме так, як зараз, то майже неможливо буде знайти нових членів ГРД. Це – дуже велике навантаження. Якщо це будуть авторитетні люди, що спостерігатимуть за процесом і в певних моментах заявлятимуть про недоброчесність того чи іншого судді чи кандидата, тоді це робоча матриця. 

Якщо все таки ситуація залишиться такою, як зараз, – моя відповідь щодо участі в наступному складі: категорично ні. І не тому, що я боюся труднощів, а тому, що йдеться про фізичну спроможність опрацювати таку кількість інформації. 

Жодна конкурсна процедура не може гарантувати те, що новий суддя чи будь-хто інший не братиме хабарів чи не зловживатиме своїм становищем. Найбільш наочним є приклад Всеволода Князєва, колишнього судді і голови Верховного Суду, що прийшов туди через конкурсну процедуру за участі ГРД. У таких випадках ви як орган та кожен зокрема досить серйозно жертвуєте репутацією, а судова влада водночас посилається на те, що процедуру витримано, відмежовуючи себе від цієї відповідальності.

О.П.: Так, жодна конкурсна процедура не дає 100% гарантії. Але ми, вибачте, не виробляємо пральні машини чи холодильники, щоб давати 10 років гарантії, що конкретний суддя буде доброчесним. Якщо він не буде доброчесний, ми повертаємо його “на ремонт” (посміхається – W). Не треба покладати надмірну відповідальність на ГРД. 

Всі здатні помилятися. Крім того, якою хорошою б не була конкурсна процедура, вона не дає гарантій і не убезпечує від того, що в майбутньому у людини не зміняться життєві обставини, вона не зміниться. Можу навести приклад з української літератури — оповідання Наталі Кобринської “Пан судія”. У ньому ідеться про суддю, який від чесного, принципового студента-правника дійшов до хабарника…  Можливо, так трапилося і з Князевим.

Т.К.: Іноді у судді чи кандидата є всі документи на майно, все ніби може пояснити, але відчувається, що десь він чи вона говорить неправду. І ми звертаємо увагу членів ВККС на це. А вже за комісією – остаточне рішення. Не варто, повторюся знову, прирівнювати ВККС і ГРД ні за можливостями доступу до перевірки інформації, ні за відповідальністю за кінцевий результат.