21 листопада 2013 року українці вийшли на центральну площу столиці — Майдан Незалежності, протестуючи проти рішення влади під керівництвом Віктора Януковича призупинити підготовку до підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

У ніч проти 30 листопада міліція силою розігнала протестувальників. Учасники акції стояли на сходах та платформі монументу Незалежності. «Беркут» оточив їх з усіх боків і почав бити, витісняючи до проїжджої частини по вулиці Хрещатик.

Тоді багатьох протестувальників затримали та склали на них неправдиві рапорти, на підставі яких активісти могли понести адміністративну та кримінальну відповідальність. Після цього жорстокого розгону на центральну площу Києва вийшло ще більше мітингувальників. 

Цьогоріч минає 12 років з моменту початку протестних акцій. Щороку 21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. 

Група адвокатів об’єдналася в «Адвокатську дорадчу групу». Вони почали займатися справами нинішніх потерпілих ще у період Майдану. Наразі вони продовжують представляти їх у судах.  

Про розгляд цих справ у судах, вплив на цей процес повномасштабного вторгнення рф Watchers поговорив з адвокаткою, членкинею «Адвокатської дорадчої групи» та представницею потерпілих у справах Майдану Оксаною Михалевич.

«Хотіла, щоб особи, причетні до злочинів проти активістів, були встановлені»

Розкажіть, що стало для Вас мотивацією працювати у складі «Адвокатської дорадчої групи» та представляти потерпілих у справах Майдану?

Перш за все, я сама була на Майдані. Я хотіла, щоб особи, причетні до злочинів проти активістів, були встановлені. Але не одразу долучилась до «Адвокатської дорадчої групи», і не одразу взялась за справи Майдану, хоча з Євгенією Закревською (адвокатка, голова колегії АДГ) була знайома давно. 

Спочатку я займалась справами Донбасу та Криму щодо воєнних злочинів. Співпраця з «Адвокатською дорадчою групою» почалася, коли я в 2021 році отримала посвідчення адвоката. Вже за місяць після цього почала вступати у справи як представниця потерпілих. 

На Вашу думку, розгляд справ Майдану відбувається у межах розумних строків? 

У деяких справах я бачу зацікавленість суду розглянути у розумні строки (розгляд у розумні строки — це термін розгляду кримінальної справи або винесення процесуального рішення, що є достатнім для своєчасного судового захисту порушених прав та свобод, досягнення мети процесуальної дії та завдань кримінального провадження — W). Звичайно, у нас суди перевантажені зараз, є катастрофічна нестача суддів. 

У справі щодо Дмитра Садовника (екскомандир спецроти «Беркуту», що входила в київський полк «Беркуту» — W), яку зараз розглядає Подільський райсуд Києва, — доволі часто призначають засідання і максимально ефективно використовують виділений час. 

Однак, наприклад, щодо епізоду розгону активістів 30 листопада 2013-го, були випадки, коли вироки ухвалювали незадовго до спливу строків давності (29 листопада 2023-го Шевченківський суд Києва оголосив вирок міліціонеру першої оперативної роти Київського полку «Беркуту» Сергію Лободі за день до спливу строку притягнення до кримінальної відповідальності — W).

«Початок повномасштабного вторгнення вплинув кардинально»

Як змінилася робота після початку повномасштабного вторгнення росії?

На «Адвокатську дорадчу групу» початок повномасштабного вторгнення вплинув дуже кардинально. Троє наших членів нині служать у лавах Збройних сил України, зокрема, Євгенія Закревська та Марина Ліліченко. 

Як початок повномасштабної війни вплинув на розгляд справ у судах?

Дуже вплинув. Починаючи з лютого і до травня 2022 року суди взагалі не розглядали справи. У Києві суди слухали в основному термінові запобіжні заходи. Деякі судді та апарат судів тоді виїжджали з міркувань безпеки. 

У травні вже почався розгляд справи у судді Сергія Дячука щодо пʼятьох беркутівців [щодо епізоду розстрілів на Інститутській]. У решті справ — вже з літа того ж року почав трошки активізуватися процес розгляду. Разом з тим, майже півроку у нас по суті нічого не відбувалося. 

Один із перших активізувався процес у Дячука. З першого засідання відновилась і трансляція на YouTube «Судової влади». 

«Потерпілі кажуть, що можуть не дожити до вироків»

Як потерпілі сприймають тривалий розгляд справ у судах — чи не з’являється у них зневіра?

Саме початок повномасштабного вторгнення на зневіру потерпілих особливо не вплинув. Тому що всі були зайняті іншим, багато потерпілих самі пішли на фронт воювати та захищати Україну. Ті, хто не воював, — активно долучився до волонтерської діяльності (до прикладу, поетка та музикантка Єлизавета Жарікова — потерпіла по епізоду 30 листопада — з початком повномасштабної війни приєдналася до територіальної оборони як парамедикиня — W). Уже потім, коли росіяни відступили від Київської області, ми розуміли, що ця історія — надовго, і почали потроху входити в уже звичний для нас режим життя.

Вплинуло тим, що через повітряні тривоги частина справ відкладається, через відключення світла така ж ситуація. І зараз у багатьох судах не розглядаються справи за відсутності світла. Прокуратура намагається робити усе можливе, аби забезпечити розгляд. Наприклад, приносять Ecoflow, але тоді трансляція не відбувається, і не можна у більшості судів увімкнути когось із учасників по відеозвʼязку. 

Потерпілі дуже часто приходять і дивуються, чому захисники чи обвинувачені не приходять до суду, посилаючись на повітряну тривогу. І це дійсно виглядає дуже дивно. Памʼятаю, було засідання по Руслану Цикалюку (колишній командир автотранспортної роти полку «Беркут», фігурант справи  щодо розгону активістів 30 листопада), а у нього на той момент було троє захисників. Так от: деякі захисники написали, що було, мовляв, оголошення про можливу ракетну атаку, і у цілях безпеки вони поїхали з міста. Суддя, прокурор, я, усі прийшли, приїхали і потерпілі…

Багато захисників просто використовують поточну ситуацію в країні. Наприклад наполягають на відкладенні засідання через повітряну тривогу, а потім — не йдуть в укриття, а стоять у коридорі та спілкуються, чи пʼють каву під судом. Виглядає, як зловживання правами з їхнього боку. 

Потерпілим напевно прикро через це? 

У справах щодо епізоду 18 лютого 2014 року (того дня правоохоронці застосували проти активістів фізичну силу, зброю, в тому числі вогнепальну, та спецзасоби — W) потерпілі дуже обурюються з цього приводу, і я їх чудово розумію. Вони відвідують майже усі засідання, намагаються не пропускати практичного жодного. Там багато хто приїжджає не з Києва, їдуть далеко, а потім раз… І відкладення. Вони кожен раз кажуть, що можуть не дожити до вироків…

Деякі потерпілі, на жаль, вже загинули, захищаючи Україну від російської агресії. От у справі, де Романа Ратушного визнано потерпілим, обвинувачені Юрій Калмиков та Віктор Цвигун (Калмиков був командиром роти міліції особливого призначення “Беркут” Запорізької області, а другий обвинувачений — Цвигун — був його підлеглим — W) вже подали клопотання про закриття справи через сплив строків давності. Хоча ще буквально три місяці тому вони казали, що ніяких клопотань подавати не будуть, мовляв, переконані, що буде виправдувальний вирок. 

«Найгірше розслідувані перші вбивства»

Які епізоди по подіях Майдану розслідувані погано і чому так сталося? 

Найгірше розслідувані перші вбивства — Сергія Нігояна, Романа Сеника, Михайла Жизневського. Там фактично не установлено, хто це зробив, тому що стріляли з картечі. Плюс до того — у січні обстановка така була, що ймовірно ті люди, які могли бути причетні, і намагалися розслідувати. Частина експертиз, які тоді було проведено, просто фальсифіковані. 

Коли ці провадження отримав департамент справ Майдану, почали з’ясовувати і виявилося, що чимало доказів на той момент вже було втрачено, доводилося переробляти усе. Навіть перша експертиза щодо вбивства Нігояна, наскільки я памʼятаю, встановила, що нібито у нього стріляли зі спини — зі сторони Європейської площі, а не вулиці Грушевського, де стояли правоохоронці. 

Розслідування досі триває, строки давності складають 15 років. Але багато чого було втрачено, у тому числі відеозаписи. У 2014 році був повний хаос, розслідування проводила купа різних підрозділів. 

Чи є епізоди, які розслідувано добре, і встановлено усіх причетних?

Найкраще розслідувано справу вбивства Юрія Вербицького і викрадення Ігоря Луценка (Їх викрали з приміщення Олександрівської лікарні у Києві 21 січня 2014 року. Активістів катували і покинули в лісі. Луценку вдалося вижити після цих подій, тоді як Вербицький загинув 22 січня — W). 

Найкраще розслідувано напевно через те, що до цього злочину ймовірно причетні цивільні особи — так звані тітушки. Бо там, де на лаві підсудних правоохоронці, система не дуже хоче їх карати.

Але справа щодо правоохоронців Костянтина Пащенка та Дмитра Хізанова, яким інкримінують незаконне прослуховування Луценка, — досі у першій інстанції слухається. Щодо Сергія Мисливого та Івана Новотного, яким інкримінують викрадення та катування активістів, справа перебуває у Білоцерківському суді, але дуже повільно розглядається. Мисливий — у СІЗО, а Новотний — під особистим зобовʼязанням, але приходить у суд. Однак засідання відбуваються раз на два місяці приблизно.

Чи надав Київський апеляційний суд повний текст рішення щодо Олександра Волкова, якого слідство обвинувачує у організації викрадення Вербицького та Луценка? Раніше Watchers писав, що Бориспільський міськрайонний суд Київської області у 2021 році визнав Волкова винуватим і призначив йому 9 років позбавлення волі. Втім, влітку 2024 року апеляція звільнила його з-під варти в залі суду через сплив строків давності. Рішення досі не опубліковано в судовому реєстрі і не надане усім сторонам. 

Ні. Я знову написала чергове клопотання [посміхається]. Нещодавно дивилася в реєстрі, Волков подавав клопотання про повернення арештованого майна, зокрема, автомобіля та рахунків. Спочатку суд відмовляв, зважаючи на те, що немає повного тексту рішення Київського апеляційного суду. 

Улітку цього року була ухвала про задоволення його клопотання. У рішенні написано, що Волков сплатив потерпілому Луценку компенсацію, яку призначив суд. І, посилаючись на це, судом було задоволено його клопотання. 

«Багато розслідувань досі тривають»

Скільки справ, розслідування в яких досі триває? 

Багато розслідувань досі тривають, багато нових осіб встановлюються. І зараз досі передають обвинувальні акти до суду, навіть у тих справах, де вже строки давності спливли. Часто це завершується тим, що на першому ж засіданні обвинувачені подають клопотання про закриття. 

Хоча в цілому добре, що встановлюються факти, що справи передаються до суду. Констатація в такий спосіб того, що причетних встановили, має значення. Справедливість — це все ж таки у тому числі і розуміння, хто причетний: хто віддавав команди і хто виконував. 

У скількох справах завершено розслідування у 2025 році і скеровано обвинувальні акти до суду?

Прокуратура скерувала 16 обвинувальних актів за вказаний період, з них пʼять заочні за процедурою in absentia, без участі обвинуваченого. З них — частина справ щодо позбавлення водійських прав активістів після автопробігу до Межигірʼя у грудні 2013-го. 

Кілька справ — щодо черкаського Майдану (у ніч з 26 на 27 січня 2014 року на Соборній площі Черкас правоохоронці розігнали мирних мітингувальників. Тоді постраждали десятки активістів, звичайні перехожі та навіть журналісти — W), а також щодо подій 18 лютого 2014 у Києві. Крім того, щодо епізоду розстрілів на Інститутській, там заочний розгляд щодо перших загиблих. 

Суд ухвалив вирок щодо пʼятьох беркутівців «Чорної роти». Чи встановлено інших правоохоронців, ймовірно причетних до розстрілів на Інститутській, та скільки ще справ вже у судах по цьому епізоду? 

Так. Є і розслідування, і справи у судах. За версією слідства, до вбивств та поранень протестувальників причетні працівники севастопольського «Беркуту», так званої «Чорної роти» київського «Беркуту» під керівництвом Дмитра Садовника, заступник командира полку Янішевський та бійці підрозділу «Омега». В організації насильницьких злочинів 18-20 лютого 2014 -го обвинувачують і Януковича та тодішніх керівників силового блоку. Є також справи й навіть вироки стосовно знищення зброї, з якої стріляли правоохоронці 20 лютого.

Справи щодо 20 беркутівців «Чорної роти», розділено на три обвинувальних акти. І всі ці справи, звісно, заочні, оскільки фігуранти втекли ще у 2014 році з України. 

«Усього є близько ста вироків»

Скільки станом на 2025 рік ухвалено виправдувальних та обвинувальних вироків у справах Майдану? 

Усього ухвалено близько ста вироків хоча б у першій інстанції, і з них, як це не сумно, близько 40 відсотків — виправдувальні. Більшість виправдувальних вироків щодо суддів, прокурорів та слідчих. До речі, жодного суддю не притягнуто до відповідальності, не визнано винуватим. 

Чи багато людей отримали реальне покарання ?

Одиниці. Це, зокрема, по епізоду 30 листопада — двоє обвинувачених Віктор Ейсмонт і Володимир Мохонь (У 2024 році Верховний суд остаточно підтвердив, що вони мають відбути 3 роки у вʼязниці — W).

Це найнижчі виконавці. У вироку суду першої інстанції було призначено компенсацію моральної шкоди потерпілому. Після рішення апеляції суд нам сказав, що не може надати виконавчий лист, бо справу передали вже до Верховного суду. Бачте, після ухвали апеляційного суду захист дуже швидко подав касацію, а перша інстанція напрочуд швидко передала матеріали туди. Після рішення Верховного суду ми знову звернулися за виконавчим листом, а перша інстанція каже, що Верховний матеріали ще не передав. Ми зробили запит і у Верховному суді повідомили, що віддали ці матеріали вже давно. І після того, як ми у Шевченківському суді підняли шум, вони швидко знайшли матеріали. Потерпілий наразі отримав компенсацію лише від МВС та Нацполіції, а від обвинувачених — ще ні.   

Щодо реального покарання, то у нас ще є Андрій Хандрикін, який вже відбуває покарання. Напевно і все (Хандрикін засуджений за катування двох учасників Революції Гідності у Києві під час протестів на вулиці Грушевського у січні 2014-го до 6 років. Верховний суд підтвердив цей вирок — W).

Скільки справ закрито за строками давності? Що призвело до цього?

Варто говорити не про кількість справ, а про кількість осіб, яких суди звільнили від відповідальності. Оскільки буває, що в справі декілька обвинувачених, і не всі з них клопочуть про закриття провадження. Так, у справі про видачу вогнепальної зброї тітушкам зі складу МВС двоє обвинувачених звільнені від кримінальної відповідальності, а розгляд стосовно ще двох продовжується. Також у справі щодо позбавлення водійських прав за поїздку до Межигір’я, де з 19 обвинувачених залишилося десять, суд дійшов до дебатів, хоча строки давності вже спливли. У разі обвинувального вироку від покарання обвинувачених буде звільнено. Також є випадки, коли одна особа має статус обвинуваченого у кількох провадженнях. 

Станом на зараз, суди ухвалили рішення про звільнення від кримінальної відповідальності стосовно близько ста осіб. Є клопотання про закриття справ, які ще в процесі розгляду, тому ця цифра — не остаточна.

Причиною закриття за строками давності можна назвати неефективний судовий розгляд. Ви ж ходите на засідання, бачите, як все відбувається. Зараз у деяких справах, залежно від суду, є більш зацікавлені, є менш зацікавлені у розгляді судді. 

Спочатку призначались засідання, добре, якщо раз на місяць. І цього не дуже достатньо, мʼяко кажучи, особливо у великих справах — там, де багато учасників чи у багатоепізодних справах. Додайте ще те, що засідання часто відкладаються через те, що не приходить захисник або обвинувачений, а суд навіть не намагається встановити причину. Дуже рідко притягуються до відповідальності за таку поведінку представники сторони захисту. В одній зі справ, наприклад, є девʼять обвинувачених і у кожного по захиснику, або по два, це щонайменше 18 людей. І навіть просто статистично хтось може дійсно захворіти. Такий розгляд  може тривати вічно.  

Про справи Майдану читайте в матеріалі Watchers

Справи Майдану закривають через сплив строків давності: хто уникнув покарання і які справи — під загрозою

Чи існує інший механізм відшкодування моральної та матеріальної шкоди для потерпілих у разі звільнення обвинувачених від кримінальної відповідності та закриття справи за строками давності?

Так, можна піти в цивільний процес і заявляти там позов про компенсацію шкоди. Але це додаткове навантаження на потерпілих, які і так стільки років ходили в суди, і намагались довести, що вони дійсно потерпілі. Для цього треба наймати адвоката. У нас є кілька таких справ, і вже навіть одне рішення, але поки що немає повного тексту. Однак там, у процесі, суд вирішив стягнути компенсацію на користь потерпілого не з обвинувачених, а з держави. 

Цікавий момент — представники цивільних відповідачів Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції у процесах щодо кримінальних справ, по-перше, часто сідають біля обвинувачених, по-друге, підтримують їхню позицію в суді з таких питань, як, наприклад, повернення обвинувального акту чи закриття через сплив строків. Хоча мали би мати нейтральну позицію (Так було на слуханні у справі колишнього заступника головного київського міліціонера Олександра Кравченка. Коли суд розглядав питання закриття за строками давності представниця цивільного відповідача МВС Тетяна Отрода підтримала клопотання Кравченка. Вона заявила, що потерпілі не вчиняли, на її думку, дій, які би свідчили, що вони хочуть добитись справедливості — W).

У яких справах відчутно прогрес у судовому розгляді, а у яких навпаки — процес триває дуже повільно?

От вирок був щодо пʼяти беркутівців по епізоду розстрілів на Інститутській. Все. Але у Київському апеляційному суді зараз перегляд триває не надто швидко. Не так часто призначають слухання, а доказів багато досліджувати треба (Йдеться про справу щодо Олександра Маринченка, Сергія Тамтури, Павла Аброськіна, Сергія Зінченка та Олега Янішевського. Святошинський райсуд Києва 18 жовтня 2023 року оголосив їм вирок — W).

«Отримати гроші — не головне, і не є основною метою»

Чи відомо, скільки ухвалено рішень Європейським судом з прав людини за заявами потерпілих?

Станом на 2025 рік, є три рішення ЄСПЛ. Два з’явилася у січні 2021 року, а третє — у листопаді 2024 року. Суд констатував порушення прав заявників, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а у деяких випадках вказав на відсутність ефективного розслідування та судового розгляду.

Перше рішення — за скаргами Сергія Вербицького (брата Юрія Вербицького) та Ігоря Луценка. Друге —  «Шморгунов та інші проти України» — об’єднувало скарги багатьох заявників та стосувалося подій Майдану у період між 30 листопада 2013-го та 18 лютого 2014-го. Третє рішення — «Краснянчук та Ковальов проти України» — стосувалося скарг на побиття під час Черкаського Майдану та побиття студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого у січні 2014-го у столиці. 

Щонайменше вісім справ — ще на розгляді. Думаю, скоро буде ще більше. Якщо потерпілим і у цивільному процесі не вдасться добитися справедливості… Для більшості людей отримати гроші — не головне і не є основною метою. Вони хочуть, аби суди надали оцінку діям людей, причетних до злочинів проти них.  

Чи є обвинувачені, провадження щодо яких зупинили, у звʼязку з мобілізацією? 

Їх небагато, може з десяток. 

Чи вдалося державі, на Вашу думку, зробити усе, аби запит потерпілих на справедливість було задоволено? 

Ні, звичайно. У більшості випадків справи перебували в судах роками, але закриваються за строками. Вироки, якщо і є, то апеляція їх скасовує — теж через сплив строків. А потерпілі не отримали зафіксовані у документах [йдеться про констатацію фактів у вироках] підтвердження того, що саме було вчинено проти них, хто це вчинив і за яких обставин. Держава видала компенсації у 2014 році тим, хто отримав ушкодження різної тяжкості і родинам загиблих. Люди отримали також посвідчення учасників Революції Гідності. Щодо інших пільг треба уточнювати, зараз не можу сказати точно. 

Що ми можемо і мусимо робити, щоб подвиг українців під час Революції Гідності не був забутий?

Ходити в суди. Це виховує правосвідомість у людей. Крім того, це демонструє суду, що запит на справедливість не згасає. Тому, думаю, в першу чергу важливо не втрачати відчуття власної суб’єктності. І пам’ятати, що ми можемо впливати на події навколо, а не тільки вони на нас.

Зараз важливо розповідати нащадкам про те, що і як відбувалося, щоб берегти цю памʼять. А ще — пам’ятати результат, який ми маємо: люди, яких під час Майдану намагалися посадити за фальсифікованими справами, стали потерпілими, а не засудженими. Крім того, є розслідування, деякі вироки, хай і частково заочні. Також фіксація злочинів тодішньої влади в юридичних документах, — все це стало можливим завдяки роботі конкретних людей. Зокрема, і журналістів, які ці справи висвітлюють.