Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 8 вересня засудив до п’яти років позбавлення волі Вікторію Крикунову зі Сватового на Луганщині за обвинуваченням у колабораційній діяльності. Жінка стверджує, що працювала у місцевому Пенсійному фонді два місяці, аби зібрати грошей для виїзду з окупованої території. Обвинувачення ж наполягає, що вона погодилася на цю роботу добровільно, а її посада пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Детальніше про вирок та зауваження щодо застосування статті кримінального законодавства про колабораційну діяльність – читайте у матеріалі Watchers. 

Виїзд із окупації та візит СБУ

Вікторія Крикунова до повномасштабного вторгнення рф працювала у районному центрі зайнятості у Сватове на Луганщині, її чоловік – рятувальником Державної служби надзвичайних ситуацій. Разом подружжя виховувало сина. Після початку повномасштабного вторгнення керівник Крикунової написав їх повідомлення, що структура не працюватиме в таких умовах. Чоловік відвіз її з сином у село до батьків, а сам повернувся на роботу в місто.

8 березня 2022 року російські війська окупували Сватове. 11 березня перестав працювати останній банкомат. Єдиним способом зняти готівку було хіба через посередників, які відраховували 30% комісії з суми, пригадує жінка у розмові з Watchers. 

За словами Крикунової, її батьки тяжко хворіють. Раніше вони були землеробами, але через замінування територій не мали можливості далі працювати. Син обвинуваченої не має однієї нирки та має поганий зір. Родина опинилася без грошей для існування, оскільки у місті запроваджували російські рублі замість гривні. 

Під час допиту у суді обвинувачена також розповіла, що звернулася до знайомого, щоб той допоміг отримати пенсію матері, оскільки сім’я не мала коштів. Той попросив її допомогти з роботою в установі. 

Аби назбирати грошей та виїхати з окупації, Крикунова почала працювати в окупаційному управлінні Пенсійного фонду у Сватівському районі. 

“В мене не було цілі співпрацювати з окупантами. В мене не було цілі збагачення і не було цілі зайняття керуючої посади. Лише заробити кошти, щоб виїхати. Адже у нас був виїзд через російську федерацію. Ми залишились сам на сам. І ми виїжджали за власні кошти, власними силами, власними можливостями”, – розповідала жінка Українській гельсінській спілці з прав людини, що взялася за юридичний захист її прав у суді. 

У вироку суду йдеться також, що Крикунова працювала заступницею начальника відділу персоніфікованого обліку, взаємодії з застрахованими особами та обліку платежів страховиків управління пенсійного фонду лнр у Сватівському районі. А ця посада пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

За словами Крикунової, до її обов’язків входила допомога мешканцям у заповненні заяв на пенсію. Вона працювала з кінця квітня 2022 року до 20 червня 2022 року. Потім написала заяву про звільнення, і родина виїхала через територію рф в Україну.

Про те, що її підозрюють у вчиненні злочину, каже, дізналась 14 серпня 2023 року. Тоді представники СБУ прийшли у житло в Ірпені, де вона мешкала з сім’єю після повернення в Україну. Правоохоронці мали ордер на обшук, після чого розпочався судовий процес. 

“Суд критично ставиться до показів обвинуваченої Крикунової В.І. в частині того, що вона тільки 14 серпня 2023 року дізналася, що вона причетна до кримінального правопорушення, коли до них прийшли правоохоронні органи та СБУ, вона не знала, що так не можна було, вона не знала законів. В неї не було ніякої мети працювати з окупантами. Розпорядчі функції вона не виконувала, її обов’язками була допомога в заповнені заяв на пенсію. Про займану посаду вона дізналася тільки в червні. Так, як це спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами”, – йдеться у вироку.

Справа Крикунової розглядалась у Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області через те, що це – найближчий суд до місця вчинення злочину. 

На засіданні з обрання запобіжного заходу суд не задовольнив клопотання прокуратури про тримання підозрюваної  під вартою, проте сторона обвинувачення подала апеляцію, і жінці призначили арешт на 60 днів з можливістю внести заставу у розмірі 214 тисяч гривень. 

“У нас не було, де взяти ці гроші. Одразу вискочили з суду, телефонувати знайомим. Як кажуть, з миру по нитці. Потім побігла в банк, відстоювала в черзі. Тут уже дзвонять: “Немає оплати, ми їдемо за тобою”, кажу: “Я в черзі, в банку стою, щоб заплатити, вони кажуть: “Давай швидше, швидше”. Підійшла до каси, кажу: “Будь ласка, швидше, швидше”. Все оформила, дала чеки, я тут же сфотографувала, відправила їм, що все оплачено”, – пояснює жінка.

Аргументи сторін 

Одна з адвокаток Крикунової Анна Козьменко будувала позицію у суді на основі міжнародного гуманітарного права: Вікторія мала право працювати на окупованій території, тим паче, в органах соціального забезпечення населення. Інший її захисник – Максим Джеваго – аргументував позицію на основі неточностей обвинувачення та статті 111-1 Кримінального кодексу (колабораційна діяльність). 

Як зазначає Джеваго, справу щодо Крикунової відкрили за інформацією іншого підсудного – колишнього керівника IT відділу Пенсійного Фонду. Для того, аби отримати максимально м’яке покарання, він почав співпрацювати зі стороною обвинувачення і зламав поштову скриньку організації та надав слідчим всю інформацію. 

Окрім цього, сторона обвинувачення називала місце роботи жінки органом владних повноважень, тоді як відділ Пенсійного фонду – заклад соціального забезпечення. 

Адвокат Джеваго також додав, що суд міг призначити Крикуновій п’ять років умовного терміну, проте для цього необхідно було визнати вину у вчиненні злочину. Сторона захисту навпаки виступала за те, що у діях жінки не було складу злочину. 

Справа розглядалась два роки і могла тривати довше, за словами адвокатів, це поширена практика статті за колабораційну діяльність. 

“У мене є судові процеси, які тривають по 15 років. Люди не знаходяться під вартою, але відбуваються процеси, в яких судді просто чекають, коли пройде час притягнення до відповідальності. Людина втомлюється і не готова боротися з державою, просто погоджується на закриття за давністю. Чому для держави важливо саме закриття за давністю? Тому що тоді вважається, що нібито людина погодилась не боротися, її не виправдали, а, отже, держава їй не винна за весь цей час компенсацію моральної шкоди, матеріальної. А найголовніше: не треба притягати до відповідальності слідчого та прокурора, який цю справу склав і направив до суду”, – зазначає Джеваго. 

Свідками у справі були люди, які бачили Вікторію у Пенсійному Фонді, а також колишні керівники цього органу. Три з чотирьох свідків зі сторони обвинувачення стверджували, що не спілкувались з нею на момент вчинення злочину. Керівники органу стверджували, що забезпечили населення необхідним для евакуації з міста.  

“Ми у них запитали, які ви умови могли створити для Вікторії, якщо вона тоді у вас не працювала. Вони були здивовані”, – зазначає адвокат. 

Вирок

8 вересня цього року суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Анатолій Косюк виніс обвинувальний вирок Крикуновій – ув’язнення на 5 років з арештом майна.

“Позиція обвинуваченої Крикунової В.І. з невизнання обставин злочину не знайшла свого підтвердження і розцінюється судом як обраний спосіб захисту і бажання уникнути відповідальності”, – зазначається у вироку. 

“Руки опускаються, сили опускаються. Не вірю я в нашу систему, не вірю я в апеляцію. Пробачте, що я так кажу. На жаль, ми живемо в нашій країні”, – каже, плачучи, Крикунова під час спілкування з кореспонденткою Watchers після проголошення вироку. 

Її адвокат Максим Джеваго та вона сама слухали проголошення вироку по відеотрансляції із залу суду, перебуваючи в одному зі столичних парків неподалік офісу його адвокатської компанії. Після оголошення терміну ув’язнення жінка сильно розплакалася.

У тексті вироку йдеться, що, враховуючи досліджені протоколи для впізнання за фотознімками, протокол про результати проведення негласних слідчих дій, протоколи огляду, показання обвинуваченої та свідків, суд вважає вину Крикунової доведеною.

“Зазначені докази винуватості обвинуваченої Крикунової В.І. є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки повністю підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, передбаченому КПК України”, – зазначає суд у вироці. 

Проблематика законодавства 

Кримінальне законодавство України доповнили статтею 111-1 щодо колабораційної діяльності 3 березня 2022 року. 

Як зазначає експерт Медійної ініціативи за права людини з міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права Андрій Яковлєв, прийняття цієї статті було необхідним задля захисту національної безпеки України в умовах повномасштабної війни та окупації, встановлення відповідальності для осіб, які добровільно співпрацюють з державою-агресором, завдаючи шкоди інтересам України, забезпечення покарання за дії, спрямовані на підтримку агресора, надання правоохоронцям інструменту для переслідування та притягнення до відповідальності осіб, які співпрацюють з окупантами.

Місто Сватове, зауважує адвокат Крикунової Максим Джеваго, було окуповане російськими військами до прийняття статті 111-1 Кримінального кодексу. Більш того, захист отримав відповіді від українських операторів, що ті припинили роботу у Сватовому саме в день окупації.

“Тобто Вікторія не могла знати, що це – кримінальне діяння. І держава-Україна не створила умов, щоб люди знали про це, щоб люди з цим ознайомились”, – зазначає він.

Також сторона захисту отримала відповідь від Луганської обласної військової адміністрації про те, які заходи були вчинені для евакуації населення. Адміністрація зазначила, що було організовано евакуаційні потяги. Проте з інших міст про цю можливість можна було прочитати лише на Facebook-сторінці ОВА. Зробити це також було неможливо через відсутність зв’язку, зауважують адвокати

Ключовими критеріями для визнання особи винною у колабораційній діяльності мають бути: антидержавницький мотив, фактична шкода національній безпеці України або мета її завдання, відповідність діяльності нормам міжнародного гуманітарного права. 

На думку захисників Крикунової, у її діях немає ознак колабораційного злочину. 

“Робота обвинуваченої була спрямована на забезпечення елементарних умов життя для цивільного населення в умовах окупації, а отже відповідала гуманітарній меті, передбаченій нормами міжнародного гуманітарного права”, – зазначає Максим Джеваго. 

Адвокати готуються апеляційну скаргу і готові дійти до Верховного суду. 

Андрій Яковлєв, своєю чергою, зазначає, що нечіткість та надмірна широта формулювань можуть криміналізувати діяльність, яка має життєво необхідний, гуманітарний характер. 

“Загалом, на мій погляд, якщо за міжнародним гуманітарним правом певна діяльність з надання основних послуг населенню окупованої території є суспільно корисною діяльністю (визнається такою за міжнародними нормами), то така діяльність за кримінальним кодексом не може визнаватися суспільно-небезпечною. Стаття не стимулює ретельно досліджувати, чи була співпраця справді добровільною, чи мала місце вимушена поведінка особи в умовах окупації, фізичного або психологічного примусу, демонструє відсутність державної політики щодо поводження з населенням окупованої території. Наразі законодавець діє мечем, не враховуючи принципи правосуддя перехідного періоду та необхідність стимулюючої функції кримінального закону, щоб враховувати складності життя в умовах примусового середовища”, – додає експерт.  

Прямої заохочувальної норми чи спеціального положення про звільнення від відповідальності у разі вимушеної співпраці стаття 111-1 не містить. Проте кримінальне законодавство України має загальні положення, які можуть бути застосовані, адже кваліфікуюча ознака більшості частин цієї статті полягає у добровільній співпраці чи зайняттї посади, участі у заходах. Критерії добровільності співпраці в загальних умовах і на окупованій території – різні, однак закон це прямо не враховує, зауважує експерт. 

Яковлєв також додає, що у деяких випадках може бути застосована стаття 39 Кримінального кодексу (крайня необхідність) – якщо вчинена шкода є меншою, ніж відвернута. Головна проблема полягає в тому, що положення про колабораційні дії не дають чітких критеріїв розмежування вимушеної життєзабезпечуючої діяльності від свідомої співпраці на шкоду українському суспільству і державі. 

Експерт стверджує, що, перш за все, необхідно визначитися з державною політикою та запровадити такий кримінальний закон, який буде вирішувати аспекти якісного законодавства. Необхідно зробити закон зрозумілим, конкретизувати формулювання, прибрати здвоєність норм, які передбачають різну відповідальність і дають можливість стороні обвинувачення обирати і змінювати кваліфікацію злочину, прийняти норму, яка буде орієнтована на можливості населення, яке перебуває на окупованих територіях, прибрати невідповідність між значенням закону і його виконанням, встановити визначення “добровільності”, яке буде враховувати особливості перебування на окупованих територіях та встановити санкції, які будуть відповідати вчиненому злочину, особливо при менш тяжких формах колабораціонізму.