Обвинувачений у справі смертельного ДТП на блокпосту, уже колишній суддя Олексій Тандир 23 жовтня зробив заяву під час чергового засідання Святошинського райсуду Києва, в якій вимагав видалити його фото, прізвище та імʼя з публікацій в медіа. Він посилався на постанову Верховного Суду ухвалену у вересні цього року. 

«Використання та обнародування імені особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення допускається після набрання вироком законної сили, незалежно від публічного статусу особи чи суспільного інтересу до інформації. Захист права на імʼя здійснюється шляхом видалення персональних даних з публікацій. Тому я, звертаючись до ЗМІ, роблю це публічно, з тим, щоб вони відновили моє порушене право і видалили з усіх публікацій моє прізвище ім’я і по батькові та зображення. Це такий досудовий спосіб відновлення порушеного права», — заявив тоді Тандир. 

Рішення, на яке посилався підсудний, було ухвалене у справі щодо колишнього посадовця «Укртатнафти». Він позивався до видання «Дзеркало тижня» і вимагав видалити публікацію дворічної давнини, де згадувалося його імʼя, оскільки вважав, що журналісти порушили його немайнове право на використання імені. Печерський райсуд Києва та апеляція стали на його сторону. Верховний Суд, втім, постановив видалити лише імʼя та прізвище позивача, саму ж новину – залишити.  

Медіаюристи кажуть, що відтепер рішення ВС — це судова практика, і медіа опинились у зоні ризику щодо судових позовів у випадку публікації імен фігурантів справ до вступу вироку щодо них у законну силу. Правники наголошують, що виходом із ситуації може бути вказування першої літери прізвища. 

Watchers проаналізував судове рішення, поговорив з експертами, і розповідає, як рішення Верховного Суду може вплинути на роботу журналістів.

Заміна на три крапки 

Олександр Лємєнов, на той момент голова громадської організації StateWatch, 24 лютого 2023 року написав у Facebook, що колишньому в.о. першого заступника голови правління «Укртатнафти» обрали запобіжний захід. Напередодні йому повідомили про підозру після того, як правоохоронні органи заявили про викриття «чорної бухгалтерії» «Укртатнафти». У своєму дописі Лємєнов вказав імʼя та прізвище посадовця. У квітні 2024-го справу щодо цього експосадовця передали на розгляд по суті до Автозаводського райсуду Кременчука. Цей суд вже пом’якшив йому запобіжний захід.

«Дзеркало тижня» опублікувало новину про арешт колишнього посадовця з посиланням на допис Лємєнова у лютому 2023-го. Того ж року колишній в.о. першого заступника голови правління «Укртатнафти» звернувся із позовом про захист честі та гідності до видання. Позивач вимагав видалити публікацію від 24 лютого 2023 року, у якій йшлося про обрання йому запобіжного заходу. 

Він вважав, що журналісти порушили його немайнове право на використання імені. Так, Печерський суд та апеляція задовольнили позов і зобов’язали медіа видалити публікацію повністю. Після цього «Дзеркало тижня» подало касаційну скаргу, звернувши увагу на наявність статусу публічної особи у позивача та суспільної значимості інформації. А також на те, що не писали повного імені – не вказали по батькові позивача у тексті. 

10 вересня цього  року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду частково задовольнив скаргу і  зобовʼязав видання видалити з публікації імʼя та прізвище позивача. У рішенні зазначено, що захист порушеного права на ім’я здійснюється шляхом видалення персональних даних з публікації, а не видалення публікації повністю, що забезпечує баланс між правом особи та свободою медіа інформувати суспільство.

«Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо», — йдеться у рішенні. 

У постанові судді також послались на те, що частиною четвертою статті 296 Цивільного кодексу України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання вироком законної сили. У рішенні суд вказав: відповідно до статті 275 Цивільного кодексу, людина  має право на захист свого особистого немайнового права від посягань інших. 

Суд також зазначив, що незалежно від суспільного інтересу й того, чи є позивач публічною особою, зазначення його імені до набрання сили обвинувальним вироком є порушенням. 

Верховний Суд послався і на рішення Європейського суду з прав людини «Фатуллаєв проти Азербайджану», в якому наголошується, що п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає робити це з обачністю для дотримання принципу презумпції невинуватості.

Журналісти «Дзеркала тижня», зрештою, видалили імʼя позивача з матеріалу, замінивши його на три крапки. 

Не мають універсального характеру

Суддя-спікер Касаційного цивільного суду Віктор Пророк у письмовому коментарі Watchers зазначив, що рішення Верховного Суду у цивільних справах стосуються, в першу чергу, учасників справи і не мають універсального характеру. 

«На відміну від викладеного у частині п’ятій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обов’язкового характеру висновків ВС для всіх суб’єктів владних повноважень, такої обов’язковості для ЗМІ закон не встановлює», — повідомив він. 

За його словами, висновки про застосування викладених у постановах ВС норм права враховуються іншими судами під час застосування таких самих норм. При виникненні схожого спору саме суд, що розглядатиме справу, оцінюватиме подібність правовідносин та необхідність врахування висновків ВС.  

Суддя-спікер зауважив, що Конституція України визначає основною засадою судочинства, зокрема, гласність судового процесу, про це також йдеться у статті 7 Кримінального процесуального кодексу України.

У законі «Про судоустрій і статус суддів» йдеться, що дані про рішення, судові засідання та про справи, які розглядаються, є відкритими, окрім передбачених законом випадків, додав він. 

«Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути оприлюдненою на веб-порталі судової влади, крім випадків, установлених законом», — зазначив Пророк. 

Якщо суд вирішує розглядати справу у закритому режимі, без вільних слухачів та журналістів, інформація щодо справи не розкривається, окрім даних про: предмет позову, дату надходження позовної заяви та стадії розгляду, місце, дату і час засідання. Суд ухвалює рішення про закритий розгляд справи, якщо обвинуваченим є неповнолітній чи йдеться про злочин проти статевої свободи. А також, якщо є необхідність запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя, або якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення охоронюваної законом таємниці. 

Він також додав, що присутні в залі засідання журналісти і вільні слухачі можуть проводити фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- й аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду. 

Прокоментував публічно вищезгадане рішення і голова Верховного Суду Станіслав Кравченко. Наприкінці жовтня під час публічного заходу він назвав його бездоганним.  

«[Є] норма закону… Чітко вказується, коли можна поширювати дані щодо імені, коли не можна. Цивільний кодекс визначає чітко: якщо особа притягується до кримінальної відповідальності, то тільки після обвинувального вироку [обнародування імені та прізвища]. Це накладається на принцип презумпції невинуватості. Далі наведено рішення Європейського суду. Ми зараз багато говоримо про прагнення до великої європейської сім’ї», — зазначив Кравченко. 

«Це тепер судова практика»

Медіаюрист громадської організації «Інститут масової інформації» Володимир Зеленчук у коментарі Watchers пояснив, що висновки цього рішення зводяться до того, що використання імені допускається після набрання законної сили обвинувальним вироком. 

«Захист порушеного права на ім’я здійснюється шляхом видалення персональних даних з публікації, а не видалення публікації повністю, що забезпечує баланс між правом особи та свободою медіа інформувати суспільство. На жаль, це тепер судова практика, на яку можна посилатися», — зазначив експерт. 

Верховний Суд поширив заборону навіть на нейтральне, фактичне інформування, яке було предметом розгляду по справі, йдеться в аналізі ІМІ цього рішення.

«З одного боку, ім’я є персональними даними і захищається правом на приватність (ст. 32 Конституції України), що, до речі, також має свої обмеження як у законі «Про персональні дані», так і у законі «Про інформацію». З іншого боку, інформація про підозру публічної особи у вчиненні злочину є предметом найвищого суспільного інтересу, який захищається правом на свободу слова (ст. 34 Конституції). Конституція не встановлює переваги однієї норми над іншою, вона вимагає від судів знаходити баланс між ними в кожній конкретній справі», — йдеться у матеріалі організації. 

Експерти ІМІ також вважають, що суд не захистив презумпцію невинуватості, а створив ефективний механізм імунітету для публічних осіб. Це рішення дозволяє приховувати від суспільства, хто саме з тих, хто наділений владою чи керує державними активами, є фігурантом кримінального розслідування. 

«Тобто захист порушеного права на ім’я, в контексті презумпції невинуватості, є по суті лише формальністю, яку також можна розглядати як тиск на конкретне випадкове чи невипадкове медіа. І ніхто не знатиме напевно, яке медіа отримає наступний позов, а яке – ні», — кажуть експерти ІМІ. 

В ІМІ зазначили, що не можуть закликати журналістів самоцензуруватись, і пропонують працювати, виходячи з законності, необхідності та суспільного інтересу: 

«Журналісти можуть продовжувати називати імена у матеріалах про кримінальні провадження там, де це виправдано суспільним інтересом».

Юридичні ризики, водночас зазначають експерти, можна мінімізувати завдяки посиланням на офіційні документи, де згадуються імена осіб (ухвали, реєстри, релізи держорганів), дослівні цитати з атрибуцією. 

«Більше уваги слід приділяти нейтральності формулювань, щоб не стверджувати вину до вироку суду. І звісно, ідентифікувати особу варто тоді, коли до справи дійсно є суспільний інтерес, наприклад, йдеться про публічну особу, чи про резонансний злочин», — додають медіаексперти. 

Написання першої літери прізвища не вважатиметься порушенням 

Адвокат Юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери» Іларіон Томаров зазначає, що постанова  Верховного Суду, скоріш за все, буде аргументом на користь позивачів в аналогічних справах.

«Ця заборона стосується не лише медіа, а будь-якої особи, яка поширює інформацію про кримінальне провадження чи розслідування (тобто і правоохоронних органів, і ютуб блогерів)», — зазначив він у коментарі Watchers. 

Подібна заборона є у більшості європейських країн як прояв презумпції невинуватості, наголосив експерт. 

За його словами, суд у рішенні відмітив, що посилання у медіа на іншу особу, як першоджерело обнародування імені підозрюваного чи обвинуваченого, не захищає медіа від відповідальності.

«Думаю, перспективним доводом може бути посилання [у тексті] на відкриті бази (наприклад, стан розгляду справ і реєстр судових рішень), які містять ПІБ осіб — сторін конкретного провадження», — пояснив Томаров. 

Крім того, каже правник, Верховний Суд у постанові підказав допустимий спосіб інформування — написання початкової літери прізвища людини, що не вважатиметься порушенням. 

«Кримінальні правопорушення вчиняються не самі собою»

Людмила Опришко, адвокатка, медіаюристка громадської організації «Платформа прав людини» у коментарі Watchers наголосила, що юристи організації після такого рішення ВС готують заяву до Європейського суду з прав людини за статтею 10 ЄКПЛ — свобода вираження поглядів.

Вона наголосила, що у цій справі ВС намагався збалансувати право на свободу вираження і право на приватність. Втім, на її погляд, досягти цього  не вдалось. Надаючи перевагу захисту репутації позивача, у зв’язку з оприлюдненням його імені, як підозрюваного у вчиненні злочину, суд виходив з того, що це право має абсолютний характер. Але, це не так, вважає юристка. 

«Міжнародні документи (рішення ЄСПЛ, рекомендації КМ Ради Європи, GDPR) говорять про те, що право на свободу вираження і право на приватність не перебувають в ієрархічній залежності, вони захищаються на однаковому рівні, а тому їх потрібно ретельно збалансовувати», — наголошує вона. 

Опришко додала, що із заборони на оприлюднення імені, на яку послався в своєму рішенні суд, є винятки. До них можна віднести приписи законів, які передбачають гласність судових процесів (у тому числі кримінальних) і вимоги статті 29 Закону України «Про інформацію», яка дозволяє поширювати конфіденційну інформацію, якщо вона має суспільний інтерес.

«Кримінальні правопорушення вчиняються не самі собою. Їх роблять певні люди. І чим вищі посади таких людей, тим більше їх вплив і можливості уникати відповідальності. Тому до публічних осіб, яких підозрюють у вчиненні злочинів, також існує суспільний інтерес. А відтак, є потреба в оприлюдненні їхніх імен. Це навіть необхідно для запобігання зловживанню їхньою владою», — наголосила вона. 

Вказане рішення, за її припущеннями призведе до обмеження оприлюднення в медіа імен підозрюваних та обвинувачених.

«Чи врятує це репутацію таких осіб? Не обов’язково. Думаю, що часто-густо їх можна буде ідентифікувати й за іншими ознаками (зокрема, за посадами). А от точність передачі інформації постраждає. І можуть виникнути ризики спричинення репутаційної шкоди особам, які обіймають аналогічні посади в органах влади, якщо ім’я підозрюваних посадовців не оприлюднюватиметься», — зауважила експертка. 

У цьому контексті Опришко також зазначила, що росіяни, яких судять в Україні очно та заочно, теж зможуть звертатись із позовами до ЗМІ, щоб їхні імена не оприлюднювали.